Дослідник та меценат (до історії стосунків Д.І.Яворницького та Г.П. Алексєєва)
В кінці XVIII– на початку ХХ сторіччя особливого значення у збереженні та дослідженні пам’яток національної історії набуває меценатська діяльність. Саме тоді приватні зібрання стають основою майбутніх музеїв України [1]. Враховуючи той факт, що земельні володіння знаходилися в приватній власності, успішний розвиток археології був неможливий без дозволу та допомоги з боку землевласників. Серед відомих меценатів Катеринославщини, які захоплювалися археологією, на особливу увагу заслуговує Георгій Петрович Алексєєв (1834-1914 рр.), відомий як благодійник та збирач однієї з найбільших колекцій старожитностей. Життєпис роду Алексєєвих ще чекає на свого дослідника – сьогодні можемо спиратися лише на окремі розробки, передусім статті С.В.Абросимової, О.І.Журби та Т.А.Чуднової [2].
Г.П.Алексєєв належав до відомої на Катеринославщині дворянської родини, маючи серед своїх предків гетьмана Данила Апостола і псковського губернатора секунд-майора Іларіона Свиридовича Алексєєва (1744-1798). Йому належав родовий маєток Алексєєвих – Котовка Новомосковського повіту Катеринославської губ. (зараз – Магдалинівського району Дніпропетровської області).
Г.П.Алексєєв закінчив Катеринославську класичну гімназію, а в 1856 р – юридичний факультет Харківського університету зі ступенем кандидата. Службу Г.П.Алексєєв почав у чині колезького секретаря, а закінчив кар’єру гофмейстером Двору і таємним радником. У 1874 р. він був вперше обраний предводителем дворянства Катеринославської губернії і переобирався тричі – в 1878, 1881 та 1884 рр., перебуваючи на цій посаді до 1886 р. [3, с. 28].
У 1862 р. Г.П.Алексєєв був обраний почесним опікуном Катеринославського повітового училища, згодом – опікуном губернської гімназії, а також почесним опікуном училища св. Катерини у Петербурзі. Довгий час він співпрацював в „Записках Одеського товариства історії та старожитностей” і в „Руській старовині”. Був почесним членом Російського археологічного товариства в Петербурзі, а також Московського археологічного товариства [4, c. 49]. бачимо прізвище Г.П.Алексєєва серед дійсних членів Катеринославської Вченої Архівної комісії в першому випуску „Літопису Катеринославської Вченої Архівної комісії” [5, с. 264]. В „Літопису Катеринославської Архівної комісії” за 1912 р. прізвище Г.П.Алексєєва значиться серед дванадцяти почесних членів комісії [6, с. 331].
Г.П.Алексєєв жваво цікавився історією краю. В родовому маєтку, який знаходився в старовинному селі Котовка, в мальовничому куточку Приорілля, ним було створено приватний музей, колекція якого відрізнялася різноманітністю, що взагалі було властиве колекціонуванню цього часу [7, с. 166].
Уявлення про зібрання Г.П.Алексєєва маємо завдяки чисельним згадкам про нього Д.І.Яворницького, у якого з володарем Котовки протягом багатьох років існували дружні та професійні стосунки, які продовжувалися протягом майже 40 років. Д.І.Яворницький вважав музейну збірку козацьких старожитностей Г.П.Алексєєва однією з найкращих в Україні [8, с. 702]. В його колекції, як зазначав Д.І.Яворницький в „Нарисах з історії запорізьких козаків”, „знаходилися підспідні вдяганки, так звані черкески. Одна з них бурякового кольору, а друга – червоного. Довжина обох сягає трохи нижче колін; обидві мають по два „вуси” ззаду, як на каптанах черкесів чи кубанських козаків..... Обидві мають на кінцях рукавів невеличкі закоти – закарваші з темного оксамиту, що кріпляться до рукавів металевими гапликами. Обидві досить широкі в плечах й досить вузькі в таліях... Є два пояси до цих самих черкесок. Один витканий з перського шовкового сирцю, його ширина – у дві з половиною чверті, а довжина – одинадцять аршинів, бурякового кольору, з позолоченими кінцями, довжиною в аршин, прикріпленими до кожного кінця пояса. Другий витканий також з шовку, такої ж ширини, зате довжиною у сім аршинів, бузкового кольору, з посрібленими кінцями й шовковими шнурками на кінцях. Черкески й обидві перші пояси придбані від онука запорожця, селянина села Латишків Катеринославського повіту Мокія Лося, у котрого вони береглися ще від діда до цього часу без ніяких переробок....черкески й пояси зберігаються в приватному музеї в Петербурзі” [9, с. 274].
Серед інших предметів одягу згадуються шаровари, пояси, різноманітні пряжки і ґудзики, а також побутовий посуд: кухлі, штофи, чарки. Г.П.Алексєєвим було зібрано колекцію канцелярських приналежностей: чорнильниці, каламарі. Окрасою зібрання були персні, серги, каблучки. В колекції Алексєєва було також декілька старовинних образів, хрестів та запорозьких тільників, „безліч трубок великих та малих, дерев’яних та черепкових, та нарешті п’ять картин: князь Потьомкін, вмираючий в степу та оточений запорожцями; гайдамака, який грає на бандурі з люлькою в зубах, під гіллястим деревом; портрети Афанасія Федоровича Ковпака, в двох видах – поясний (оригінал), та в увесь зріст, (копія з самарського), портрет Кирила Тарновського поясний (оригінал)” [10, с. 104-105].
Військові клейноди також знаходилися в колекції „південних збирачів старожитностей” – в тому числі в Котовці Катеринославської губернії [11, с. 284]. Серед останніх згадується гетьманська булава, прапор, сурми. Широко представлено зброю: гармати, рушниці, пістолі, шаблі, ятагани, шашки, списи, кинджали, келепи. Надзвичайну цінність мали письмові раритети, пов’язані з історією Новоросійського краю та родинною історією Алексєєвих Серед останніх – записки Петра Даниловича Апостола, які, як це видно з листа В.П.Горленка, складалися з трьох книг „безцінного матеріалу” [15, с. 115-116]. Діячі науки, зокрема В.Б.Антонович, були занепокоєні, чи будуть надруковані ці книги. В „Київській старовині” за 1894 р. було видано частково матеріали з цього щоденника [16, с. 300-303].
В доповіді на ХІІІ Археологічному з’їзді Д.І.Яворницький зазначає, що „в колекції Г.П.Алексєєва знаходяться цінні п’ять (а не три) томів мемуарів, написаних французькою мовою, сином гетьмана Данила Апостола Петром Даниловичем”, який „знав багато таємниць російського двору і змушений був проти волі виїхати за кордон. Саме там ним були написані ці спогади про Росію”.
В доповіді Д.І.Яворницький підкреслює, що в домі „обер-гофмейстера Височайшого двору Г.П.Алексєєва знаходяться предмети гетьманської та запорозької старовини. Таких предметів багато у володаря Котовки: зброя, одяг, кінський убір [який належав Апостолу – Г.Р.], посуд – все це зберігається як сімейна реліквія в палаці Г.П.Алексєєва” [17, с. 69].
Але не тільки колекції козацьких часів визначають видатне значення приватного музею Г.П.Алексєєва у містечку Котовка. Власник музею на професійному рівні займався античною нумізматикою і один з його найкращих трудів – „Про рідкісні херсонські монети часів князя святого Володимира” витримав 2 видання. Нумізматичний відділ його колекції вважався третім в Росії, після колекції великого князя Олександра Михайловича та графа Івана Івановича Толстого [18, с.50].
Крім музейних колекцій у Котовці від запорозьких часів збереглося кілька пам’яток, які знаходилися у діючій церкві і після закриття храму перейшли до музею ім. О.М.Поля. З огляду містечка Котовка, здійсненого Д.І.Яворницьким, відомо, що „перша церква в м. Котовці закладена 1774 року старокодацьким намісником Григорієм Порохнею, за проханням кошового отамана з військовою старшиною та товариством, Петра Івановича Калнишевського й графа Петра Олександровича Румянцева та по благословенню київського митрополита Гавріїла. Після падіння Січі церков ця була закінчена на власний рахунок поміщика, статного радника та кавалера Іларіона Спиридоновича Алексєєва. Друга церква була заснована вже через сімнадцять років, оскільки перша була визнана занепалою” [13, с. 102]. За Д.І.Яворницьким, „у церкві Котовки від запорозьких козаків залишилася велика срібна позолочена чаша, один дерев’яний кипарисовий у срібній оправі напрестольний хрест... З книжок збереглися три Євангелії. Одне – оправлене в червоний оксамит і срібний оклад на ріжках, московського друку 1760 року за цариці Єлизавети Петрівни. Друге – в суцільному срібному позолоченому окладі, того ж друку 1764 року, й третє в зеленому єдвабі з срібним окладом на ріжках київського друку 1773 року. Є також дванадцять книг загальної мінеї київського друку 1750 року, загальна мінея московського друку 1763 року й книга пісної тріоді...” [14, с. 291]. З листа Г.П.Алексєєва до Д.І.Яворницького дізнаємося, що на замовлення останнього було виготовлено копію „Озеровсько-Котовської ікони” [12, с. 23].
Захоплення Г.П.Алексєєва археологію знайшло прояв у проведенні як власних досліджень – розкопок курганів, так і у запрошенні до праці Яворницького, з ім’ям котрого пов’язані багаторічні роботи на пам’ятниках Приорілля.
Відомості про співробітництво знаходимо у листі Д.І.Яворницького Я.П.Новицькому. Він повідомляє, що на канікулах збирається провести „величезні розкопки” в маєтку Г.П.Алексєєва [19, с. 173].
З огляду листів можливо зробити висновок, як багато часу Яворницький проводив в Котовці, користуючись гостинністю господаря. Про це свідчать листи Д.І.Яворницького до різних адресатів, зокрема до Я.П.Новицького: „слава Богу в Котовці”, „До 19-го грудня пробуду в Котовці” [19, с. 172, 182]. Про перебування в Котовці свідчать, також листи до Т.М. Романченко [20, с. 224-226] та Г.І.Маркевича [21, с. 117, 121].
Велика кількість листів адресованих Д.І.Яворницькому має зворотню адресу маєтку князя Алексєєва. Це листи П.Є. Дерябкіна [22, с. 144 , 145, 146], М.О.Макаренка [23, с. 184], М.І. Подосиннікова [24, с. 200], М.Г.Сластіона [25, с. 465, 466, 467, 473, 474, 475, 476, 477, 490, 490], В.І.Строменка [26, с. 548-549], Ф.Г.Лєбєдинцева [27, с. 105], Я.П.Новицького [28, с. 182], Т.М.Романченка [20, с. 224 (№ 325), 224 (№ 326), 225 (№ 327), 225 (№ 328), 226], В.О.Гіляровського [29, с. 130], Н.Н.Комстадіуса [30, с. 33].
В епістолярній спадщині Д.І.Яворницького є підтвердження того факту, що Г.П.Алексєєв підтримував вченого. Так, в листі до М.Ф.Комарова Д.І.Яворницький зазначає, що якби не гофмейстер Георгій Петрович Алексєєв, то книжка моя – „По слідах запорожців” – ніколи не по бачила б світу Божого [31, с. 80]. Подібну фразу ми читаємо в листі Яворницького до К.О.Білоловського: „дякуючи гофмейстеру Алексєєву побачила світ праця „По слідах запорожців” [32, с. 40].
Д.І.Яворницький відтворив образ Г.П.Алексєєва в творах „Поміж панами” [33] та „По слідах запорожців” [34], де він представ перед нами як Ларіон Спиридонович Куркуль-Запорозький. Д.І.Яворницький так описав його: „На вигляд Ларіон Спиридонович здавався набагато нижче середнього зросту, міцної будови, з високою богатирською груддю, з трохи нахиленою, як у всіх низькорослих людей сократівського стилю головою, .... з великим носом та широкими ніздрями, які свідчать про гарні легені та разом з тим, про гарячність норову, з сивими бакенбардами та гладко поголеним підборіддям. Взагалі Ларіон Спиридонович справляв надзвичайно гарне враження. Коли я назвав своє ім’я, виявилося, що Ларіон Спиридонович вже давно знав мене по газетних та журнальних статтях”. Котовка виведена під назвою Кошенятовка. В творі Яворницький так представляє читачу свою першу поїздку до маєтку: „приїхавши в Кошенятовку (Котовку – Г.Р.) на декілька днів, я пробув в ній замість цього декілька тижнів, за цей час я не тільки вивчив всю колекцію козацьких старожитностей, але й вивчив, зрозумів та оцінив самого володаря, Ларіона Спиридоновича Куркуль-Запорозького. Ларіон Спиридонович Куркуль-Запорозький користується славою в губернії як великий хлібосол доброго старого часу, як заступник за маленьких людей перед людьми, які мають владу, як захисник ображених та принижених неправдою людською” [34, с. 13]. і далі він пише: „Всіма гарними якостями своєї душі Ларіон Спиридонович зобов’язаний своїй матері, Варварі Іллівні”, яка „всі турботи перенесла на єдиного сина. Поставила собі завдання зберегти чистоту тіла та душі, зробити його релігійним, вдячним своїм пращурам ... головне – доброю людиною. Та досягла своєї мети” [34, с. 14]. Тому, пояснює далі Яворницький , отримавши від матері маєток, він успадкував культ матері та взагалі культ пращурів, навіть самих речей предків. В усій губернії він відомий як збирач старожитностей, особливо козацьких. Цим і пояснюється гостинність, з якою зустрів мене Ларіон Спиридонович [34, с. 14]. Про ставлення господаря до проведення розкопок свідчить такий приклад, наведений Д.І.Яворницьким: „А що, не розкопати нам якийсь курган в степу? І, об’їхавши маєток – 25 тисяч десятин землі, обирається для розкопок декілька типових курганів. Наймає 45-50 людей, розбивається біля кургану палатка та починається робота [34, с. 17]. Ведеться щоденник розкопок курганів. Робочі отримуючи гарну платню, чекаючи одного, щоб „пан докопався до золотої кобили, та мужикам дістався хвіст” [34, с. 19].
Про деяку ідеалізацію образу Г.П.Алексєєва дізнаємося із листа К.Білиловського від 4 квітня 1898 р., який пише: „ В Кошенятовці Ви так намалювали Алексєєва, як жоден богомаз не намалює самого Бога. І захисник слабих, ображених за правду... Але кургани він сам не розкопує – його робочі. Кошенятовка – це звинувачувальний акт” [35, с. 86].
Особливого розмаху дослідження, які фінансувалися Г.П.Алексєєвим, отримали під час підготовки до проведення в Катеринославі в 1905 р. ХІІІ Археологічного з’їзду. Кургани розкопувалися на території самого маєтку, навколишніх ланах, понад Оріллю, поблизу с. Індол-Степанівка та інших.
Саме масштабність розкопок дала підстави Д.І.Яворницькому для запропонованої ним класифікації курганів за формою та зовнішнім виглядом, яка пов’язувалася із часом їх виникнення та культурною належністю.
В „Публічних лекціях з археології Росії”(з посвятою Георгію Петровичу Алексєєву на пам’ять про перебування в Котовці влітку 1889 р.) Д.І.Яворницький зазначає, що „типовими зразками курганів кам’яного віку, неолітичної епохи, можуть слугувати кургани, розташовані групами та спорадично вздовж лівого берега, особливо кургани в містечку Котовка, в маєтку Г.П.Алексєєва. „Здійснені мною розкопки привели до висновку, що одні з курганів, відносяться до типу так званих одноповерхових могил, інші представляють тип двоповерхових могил, треті відносяться до одноповерхових з цілим скелетом в культурному шарі. В усіх трьох видах курганів при скелетах знайдені кам’яні знаряддя та предмети домашнього вжитку: шліфовані молотки, кремнієві списи, стріли, ножі, скребки, піщані пращі, кам’яні точильні оселки, ручні жорнова, вапняні пряслиця, кістяні амулети, глиняні, яйцевидні чи зовсім близькі до наших форм горшики, куски яскраво червоної чи рожевої глини для розмалювання, як здається , татуйованого обличчя похованої людини” [36, с. 27].
Час появи перших курганів Д.І.Яворницький помилково відносив до кам’яної доби – „неоліту”, хоча на той час вже з’явилися праці В.О.Городцова про існування в південноруських степах мідно-бронзової доби.
Значну групу поховань у досліджених курганах становили так звані „скорчені пофарбовані кістяки” [37, с. 108-117], у простих ґрунтових ямах, в сучасній інтерпретації віднесені до ямної археологічної культури ранньобронзової доби 2500-1800 рр. до Р.Х. Останні увійшли до фонду джерельної бази вивчення бронзової доби Східної Європи. Це стосується і пам’яток інших археологічних епох. Не можна обійти мовчанням відкриття саме в кургані „Червона могила” поблизу Котовки поховання у дерев’яному зрубі зі слідами часткового вогнеспалення тіла у супроводі жертовної їжі і великих гостроберних посудин з багатокружковою орнаментацією, яка доводить належність поховання до місцевого варіанту культури багатокружкової кераміки, що брала участь у формуванні однієї з найбільших іраномовних спільнот передскіфського часу.
Поблизу с. Степанівка Яворницький дослідив курганні поховання пізніх кочівників-половців ХІІІ ст. З курганами останніх пов’язані знахідки монументальної кам’яної скульптури, так званих кам’яних баб. З листа Г.П.Алексєєва дізнаємося, що в його колекції знаходилося 9 подібних кам’яних скульптур, й він висилає Д.І.Яворницькому їх фотографії [38, с. 22]. Серед „кам’яних баб” Г.П.Алексєєв виділяє постать воїна-половця [39, с. 18]. За інших даних, наведених Яворницьким в творі „По слідах запорожців”, колекція була значно більшою: „капище – це глухе містечко, в якому правильним кругом встановлені більше тридцяти фігур кам’яних баб і в самій середині круга положені дві нагробні плити з накресленими на них знаками східних племен. Сама колосальна фігура – це фігура чоловіка в високих чоботях, з мечем на поясі, в латах на груді, в низькій, східного покрою, шапочці на голові” [40, с. 14, 15].
Хоча рівень інтерпретації і теоретичні висновки Яворницького, який взагалі відмовлявся визнавати існування доби бронзи в Південному Степу, не сприяли розкриттю культурної належності досліджених пам’яток, можливість звернення до колекцій і їх перегляд з сучасного погляду, мають важливе значення. На жаль, не всі колекції залишилися після ХІІІ з’їзду у Катеринославському музеї.
До цього слід додати, що не завжди стосунки між двома закоханими у старовину колекціонерами мали такий мирний характер. Обидва дбали про збагачення колекції: Г.П.Алексєєв – власної, Д.І.Яворницький – музейної. Тому виникали іноді суперечки відносно місця зберігання знахідок. В листі до Г.І.Маркевича від 9.10.1910 р. Д.І.Яворницький скаржиться, що Г.П.Алексєєв вимагає, щоб усі речі, які будуть знайдені на території Котовки, передавалися до його власної колекції, а не в музей. „Могили у Котовці я не копав, бо мені то було зовсім нецікаво” [41, с. 124]. Незважаючи на це, в листі від 28 червня 1910 року до Т.М.Романченка (1910-1917 рр. працював головним хранителем Катеринославського обласного музею ім. О.М.Поля) Д.І.Яворницький пише: „тепер я копаю могили у Котівці, а потім переїду до Попасного” [42, с. 224].
Ще за життя Г.П.Алексєєва деякі речі з його приватного музею опинилися в Катеринославському музеї ім. О.М.Поля та в Ермітажі (частина колекції половецької скульптури, широковідомий фахівцям горщик з поховання ямної культури в Котовці, намисто з єгипетського блакитного фаянсу [43, с. 37]).
З листа Д.І.Яворницького до Г.І.Маркевича від 2.04.1915 р. можна зробити висновок, що він вів переговори щодо передачі колекції після смерті Г.П.Алексєєва до Катеринославського музею. Остаточне рішення мав прийняти зять покійного М.Урусов. У 1915 р. до музею, судячи з того ж листа, була передана тільки карета цариці Катерини [44, с. 125]. Ця карета зберігається зараз у Дніпропетровському історичному музеї [45, с. 348]. О.І.Журба вважає, що не без участі Д.І.Яворницького приватні матеріали особистих фондів землевласників Алексєєвих потрапляють до музею [46, с. 17]. На плідній взаємодії місцевих діячів, зокрема Г.П.Алексєєва та Д.І.Яворницького, наголошує С.В.Абросимова [47, с. 256]. На жаль доля нумізматичної колекції і рідкісних видань, які знаходилися під час революційних подій 1917 р. в Петрограді, залишається нам невідомою.
Разом з тим, широкомасштабні дослідження, здійсненні у 70-80-ті роки новобудовою експедицією ДНУ [48, с. 3-22], надали можливість скласти уявлення про розкопані завдяки меценатській допомозі Г.П.Алексєєва пам’ятки, рівень польових досліджень Д.І.Яворницького, в окремих випадках – знайдені речі.
Багаторічне співробітництво на підставі дружніх стосунків і спільного зацікавлення старовиною Г.П. Алексєєва та Д.І.Яворницького мало своїми наслідками збереження для прийдешніх поколінь безцінних артефактів.
Бібліографічні посилання:
1. Куріло О.Ю. Нариси розвитку археології у музеях України: історія, дослідники, меценати. – К.: Стилос, 2002.
2. Абросимова С.В. Катеринославські дворяни Алексєєви (за документами родинного архіву) // Південна Україна XVIII – XIXст. Записки науково – дослідної лабораторії історії Південної України. – Запоріжжя, 2003.– вип.7; Абросимова С.В. Д.І.Яворницький і розвиток краєзнавства в Україні // Наддніпрянський історико – краєзнавчий збірник. Матеріали Першої міжрегіональної конференції. випуск 1.– Дніпропетровськ, 1998; Абросимова С.В. Джерелознавчий аспект історико-краєзнавчих досліджень (за матеріалами Дніпропетровського історичного музею) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. Випуск 8. – К., 1999.– С. 256 ; Журба О.І. До історії архівної справи та колекціонування на Катеринославщині кінця XVIII – першої половини XIXсторіччя. С.9-20 // Спадщина. До 75- річчя державного архіву Дніпропетровської області. Ювілейний збірник. Дніпропетровськ, 1999; Чуднова Т.А. Георгий Петрович Алексеев – общественный и культурный деятель Екатеринославщины // Міжрегіональна науково-практична конференція. Дніпропетровськ. 4-5 грудня 1997 р. Тези доповідей та повідомлень. Українсько - російські культурні зв’язки: історія і сучасність. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1997.
3. Катеринослав – Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста. – Дніпропетровськ, 2001.
4. Чуднова Т.А. Георгий Петрович Алексеев – общественный и культурный деятель Екатеринославщины. // Міжрегіональна науково-практична конференція. Дніпропетровськ. 4-5 грудня 1997 р. Тези доповідей та повідомлень. Українсько - російські культурні зв’язки: історія і сучасність. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1997. – с. 49-50.
5. Летопись Екатеринославской архивной комиссии. – Екатеринослав, 1904. – вып. 1.
6. Летопись Екатеринославской архивной комиссии. – Екатеринослав, 1912. – вып.8.
7. Тележняк К.О. З історії колекціонування на Катеринославщині в кінці XVIII – на початку ХХст. // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки. Науковий щорічник. Випуск 3. – Дніпропетровськ, 2006.
8. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 3. Листи Музейних діячів до Д.І.Яворницького. Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ. 2005.
9. Яворницький Дмитро. Нариси з історії запорозьких козаків та південної України. Частина V. // Твори у 20 томах. Том 1. – Київ – Запоріжжя, 2004. – С. 274
10. Яворницький Д.І. Запорожжя в остатках старины и преданиях народа. часть Ш.– К. «Веселка», 1995. – С. 104-105
11. Яворницький Дмитро. Нариси з історії запорозьких козаків та південної України. Частина VІ. // твори у 20 томах. Том 1 – Київ – Запоріжжя, 2004.
12. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 3. Листи Музейних діячів до Д.І.Яворницького / Укладачі: С.В.Абросимова, Н.Є.Василенко, А.І.Перкова та інш. – Дніпропетровськ, 2005.
13. Яворницький Д.І. Запорожжя в остатках старины и преданиях народа. Частина Ш. – К.: «Веселка», 1995.
14. Яворницький Дмитро. Нариси з історії запорозьких козаків та південної України. Частина V. // Твори у 20 томах. Том 1. – Київ – Запоріжжя, 2004. – С. 291.
15. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 1. Листи вчених до Д.І.Яворницького. – Дніпропетровськ, 1997.
16. Дневник гетьманыча Апостала // Киевская старина. – 1894. – № 4.
17. Яворницький Д.И. Запорожская старина. // Труды 13 Археологического съезда в Екатеринославе в 1905. том ІІ. – М., 1908.
18. Чуднова Т.А. Георгий Петрович Алексеев – общественный и культурный деятель Екатеринославщины. // Міжрегіональна науково - практична конференція. Дніпропетровськ. 4-5 грудня 1997 р. Тези доповідей та повідомлень. Українсько-російські культурні зв’язки: історія і сучасність. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1997.
19. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 4. Листи Д.І.Яворницького до діячів науки та культури. / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
20. Там само.
21. Там само.
22. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 3: Листи Музейних діячів до Д.І.Яворницького /Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А. Перкова. – Дніпропетровськ, 2005.
23. Там само.
24. Там само.
25. Там само.
26. Там само.
27. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 4. Листи Д.І.Яворницького до діячів науки та культури / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
28. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. вип. 2: Листи діячів науки до Д.І. Яворницького / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ, 1999.
29. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 4. Листи Д.І.Яворницького до діячів науки та культури / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
30. Письма потомков Ивана Максимовича Синельникова – первого губернатора Екатеринослава.- Вып.3.- 2002.
31. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 4. Листи Д.І.Яворницького до діячів науки та культури / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
32. Там само.
33. Яворницький Д.І. Поміж панами. Малюнки з життя // Дмитро Яворницький за чужий гріх. Малюнки з життя. – Дніпропетровськ, 2006; Поміж панами (уривок) Котячий хутір і його щасливе панство // Амванцева О.В., Василенко Н.Є. Літературне Придніпров’я. Навчальний посібник з хрестоматійними матеріалами . У двох томах. – Дніпропетровськ, 2005. – Т. 1.
34. Эварницкай Д.И. По следам запорожцев. – СПб., 1892.
35. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. вип. 2: Листи діячів науки до Д.І. Яворницького / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ, 1999.
36. Эварницкий Д.И. Публичные лекции по археологии России. – СПб., 1890.
37. Эварницкий Д.И. Раскопки курганов в пределах Екатеринославской губернии // Труды ХIII АС. – М., 1907. – Т. І. – С. 108-117.
38. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 3: Листи Музейних діячів до Д.І.Яворницького /Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А. Перкова. – Дніпропетровськ, 2005.
39. Там само.
40. Эварницкай Д.И. По следам запорожцев. – СПб., 1892.
41. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 4. Листи Д.І.Яворницького до діячів науки та культури / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
42. Там само.
43. Єгипетські старожитності в колекції Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. – Дніпропетровськ, 2006.
44. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. випуск 4. Листи Д.І.Яворницького до діячів науки та культури / Укладачі: С.В Абросимова, Н.Василенко, А.Перкова. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
45. Там само.
46. Журба О.І. До історії архівної справи та колекціонування на Катеринославщині кінця XVIII – першої половини XIXсторіччя // Спадщина. До 75-річчя державного архіву Дніпропетровської області. Ювілейний збірник. – Дніпропетровськ, 1999. – С. 9-20.
47. Aбросимова С.В. Джерелознавчий аспект історико-краєзнавчих досліджень (за матеріалами Дніпропетровського історичного музею) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. Випуск 8. – К., 1999. – С. 255-259.
48. Ковалева И.Ф. 30 лет работы археологической экспедиции Днепропетровского Национального университета // Проблемы археологи Подніпров’я. – Днепропетровск, 2002. – С. 3-22.
