Меценат чи соціально відповідальний підприємець: гуманітарні проекти в Дніпропетровську на початку ХХІ ст.
Коли йдеться про українське меценатство, то на думку, як правило, спадають прізвища славетних благодійників минулого – Симиренки, Терещенки, Ханенки... Саме ці (та багато інших) видатні постаті вітчизняного підприємництва ХІХ ст. за умов відсутності державної підтримки своєю безкорисливою діяльністю сприяли розвитку української культури в цілому та окремих її складових. А як же складається ситуація навколо сучасної доброчинності в Україні? На сьогоднішній день очевидною є неспроможність нашої держави повноцінно розвивати і підтримувати такі гуманітарні галузі суспільного життя, як освіта, мистецтво, література, спорт і таке інше. А отже знову, як і в позаминулому столітті, постає нагальна потреба у добровільних благодійницьких ініціативах з боку найактивніших членів соціуму, тобто продовження традицій меценатської діяльності, що була перевана за радянської доби. З огляду на це можемо зауважити, що сучасні вітчизняні підприємці поступово починають усвідомлювати свої певні соціальні зобов’язання перед оточуючою їх громадою і все частіше звертаються до благодійництва. Втім, така діяльність є дещо іншим явищем, ніж українське меценатство ХІХ ст.
Актуальність зазначеної проблематики підтверджується постійною увагою до неї як з боку публіцистів, політиків, підприємців, громадських діячів [1, 2, 10, 12], так і з боку науковців [3, 9, 11]. Важливе значення при цьому мають напрацювання з історії доброчинної діяльності в Україні, представлені дослідженнями Л.Карпової-Чемерис [4], Н.Колосової [5, 6], В.Кредисова [7], П.Лазечка [8] та інших. Причому особлива увага в студіях щодо сучасного благодійництва приділяється так званому “соціально відповідальному бізнесу”, коріння якого слід шукати якраз у традиційному меценатстві.
Що ж таке добродійна діяльність в нашій країні сьогодні? Згідно з нормами чинного Закону України “Про благодійність і благодійні організації” від 16 вересня 1997 р., меценатство – це добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна й інша підтримка фізичними особами отримувачів благодійної допомоги, а спонсорство – це добровільна матеріальна, фінансова, організаційна й інша підтримка фізичними та юридичними особами отримувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знаку для товарів та послуг.
Ознакою сучасної добродійності в Україні можна вважати появу спонсорства, яке, мабуть, більше відповідає сучасним уявленням про добродійність. Спонсор, як і меценат, також займається вкладенням грошей у щось або в когось. Але сфера їх вкладень вже не обмежується тільки наукою або мистецтвом. На відміну від меценатів, спонсори вкладають гроші, в основному, в комерційні проекти. Український глядач вже звик, що будь-яке масове шоу чи програма на телебаченні організовується і відбувається за підтримки спонсорів. Титри з логотипами спонсорів, що розміщені на інформаційних афішах чи в ході телепередач постійно нагадують про себе. На перший погляд пересічним споживачам здається, що це – також меценатство. Але спонсорування різних соціально-культурних заходів має інші передумови і використовується в першу чергу для формування іміджу, вирішення завдань з PR та просування марки на ринок [1, с. 14]. Спонсорство є ефективною комунікацією рекламного характеру, а не меценатством у його основному значенні. Тут можна говорити, що вкладання грошей робиться з метою отримати, в кінці кінців, комерційний зиск.
Втім, у цілому сьогодні в нашій країні помітних обертів набирає інша тенденція. Підприємці, ті, хто зумів по-справжньому знайти себе в ринковій економіці, змінили відношення до добродійності. Від спонсорства стали переходити до ведення соціально відповідальної підприємницької діяльності. Однією з головних причин такого якісного переходу стало фактичне завершення в Україні періоду первинного накопичення капіталу. На сучасному етапі вітчизняні підприємці зацікавлені вже не стільки у тому, щоб заробити якомога більше коштів, скільки у збереженні, своєрідній легітимації та примноженні власних статків. Причому з одного боку бiзнес зацiкавлений лише в реалiзацiї власних iнтересiв (і це цілком природно), головним з яких є прибуток, а з іншого – соцiальна вiдповiдальнiсть (етика бiзнесу) зосереджує увагу на реалiзацiї iнтересiв iнших людей i громади, де функцiонують пiдприємцi [10, с. 489]. На основi цього можна сформулювати сутнiсть соцiальної вiдповiдальностi. Це особливi зобов’язання пiдприємця з органiзацiї дiй щодо забезпечення на добровiльних засадах суспiльного добробуту.
Означенi зобов’язання конкретизуються етичними прiоритетами. На сьогоднi основними з них для пiдприємця мають стати: впевненiсть у корисностi своєї працi не тiльки для себе, а й для суспiльства; належнiсть до людей, якi хочуть, умiють добре працювати та реалiзовувати свої здiбностi; вiра в правдивий бiзнес, ставлення до нього, як до мистецтва. Крім того, до таких ознак відносяться визначення необхiдностi конкурувати та водночас прагнути до спiвпрацi; повага до особистостi; повага до будь-якої власностi, державної влади, полiтичного устрою, дотримання законодавства; довiра до iнших, повага до професiйної майстерностi людей; визнання цiнностей освiти, науки, культури. Для сучасного успішного підприємця велике значення також має усвiдомлення ним необхiдностi дотримуватися екологiчних норм; прагнення до iнновацiй; гуманiзм; допомога малозахищеним людям; повернення до способу поведiнки в дусi християнських iсторичних традицiй українцiв, етичних та культурних цiнностей у суспiльствi.
До цього перелiку додамо, що прояв розумiння бiзнесом потреб громади дає змогу сформувати позитивний iмiдж пiдприємця та оберiгає його вiд потенцiйних конфлiктiв з державою. Отже, соцiально вiдповiдальна орiєнтацiя бiзнесу вiдповiдає довгостроковим цiлям. Крiм цього, пiдприємництво має необхiднi ресурси для здiйснення такої полiтики й у багатьох випадках i акцiонери, й покупцi пiдтримують соцiально значущi заходи.
За минулі два десятиліття у взаєминах між державою, громадськими інституціями і приватними компаніями у всьому світі відбулися істотні зміни. На перший план вийшли принципово нові форми суспільної взаємодії. У державних структурах поступово приходить розуміння того, що жорстке регулювання і податки не генерують зростання суспільного добробуту. Акценти у взаємодії з приватним сектором поступово зміщуються у бік добровільного саморегулювання. З іншого боку, приватний сектор поволі переходить від безсистемної доброчинності до складніших, стратегічних форм взаємодії з громадськістю й урядом [9, с. 142]. Однією з таких форм якраз і є програми соціальної відповідальності бізнесу.
Державним структурам у цій системі відводиться, на перший погляд, пасивна роль арбітра (по-перше, через обмеженість державного та місцевих бюджетів, а, по-друге, через засадничі принципи незалежності громадського активу від державних інституцій). Натомість найбільш активними учасниками такої співпраці покликані стати саме громадські організації та підприємництво. Перші, функціонуючи здебільшого на засадах грантування з боку міжнародних донорських структур, закордонних приватних фондів і міжнародних програм технічної допомоги, усвідомлюють необхідність залучення місцевих ресурсів для власного розвитку. Другі все глибше розуміють свою причетність до соціальних потреб громади, а також роблять ставку на значну рентабельність свого бізнесу у контексті його суспільної корисності. Крім того, діловій еліті стає очевидним, що громадський сектор, який достатньо зміцнів за роки незалежності, реально здатен генерувати значні економічні вигоди [12, с. 12].
Зауважимо, що вітчизняні підприємці відгукнулися на нагальні потреби часу. 16 грудня 2005 р. в Палаці мистецтв “Український Дім” (Київ) відбувся форум “Соціальна відповідальність українського бізнесу: принципи, протиріччя, перспективи”. Учасниками форуму було прийнято рішення про створення всеукраїнського громадського руху – Форум соціально відповідального бізнесу України. Мета Форуму – вивести соціально відповідальне підприємництво на рівень нових вимог сучасного етапу розвитку України і забезпечити стійкий і ефективний діалог бізнесу, влади, суспільства, реалізувати урядову програму “Бізнес і Суспільство”. Зазначена подія засвідчила розуміння з боку вітчизняної ділової еліти різного рівня необхідності плідної взаємодії з громадою, в межах якої існує і діє та чи інша бізнес-організація. Таким чином, в сучасній Україні був означений поступовий перехід від ведення “бізнесу заради бізнесу” до підприємницької діяльності з урахуванням потреб і інтересів загального добробуту і розвитку суспільства.
Значну роль в реалізації тенденцій добродійництва можуть і повинні відігравати громадські організації. Адже ніколи і ніяка влада не зможе заповнити всі ніші в суспільстві, вирішити абсолютно всі проблеми громадян. В цьому аспекті багато що залежить від ініціативності самих громадян. Громадські організації все частіше виступають партнерами міської влади, а то і підштовхують (в доброму розумінні) її до розв’язання багатьох важливих проблем [5, с. 47]. При цьому вони не вимагають грошей (розуміють, що їх все одно бракує), а звертаються тільки за підтримкою в отриманні грантів, приміщень для роботи тощо.
Зазначимо, що сучасне українське суспільство знайоме з прикладами благодійницької діяльності з боку найпомітніших і найвпливовіших підприємців (Р. Ахметов, В. Пінчук, А. Ярославський і інші) та бізнес-структур нашої країни. Як правило, йдеться про доброчинні заходи загальнонаціонального масштабу – реставрація відомих історико-архітектурних пам’яток, відкриття музеїв і мистецьких галерей, підтримка талановитої молоді країни, окремих соціально незахищених груп населення тощо. Водночас, для повноцінного і всебічного розвитку України вкрай необхідні також благодійницькі ініціативи на регіональному, місцевому рівні. І це вже справа соціально відповідальних підприємців середньої ланки, які здатні своїми зусиллями допомагати створювати добробут населення конкретного міста, району або селища.
Прояви зазначеної активності на місцевому рівні присутні і у нашому регіоні. Дніпропетровщина відома своїм потужним промисловим та підприємницьким потенціалом, жвавим розвитком великого та середнього бізнесу, який, в свою чергу, не залишає поза своєю увагою проблеми та потреби місцевої громади. Тож більш докладно зупинимося на одному з прикладів доброчинної діяльності дніпропетровського соціально відповідального бізнесу. На початку 2004 р. у місті була зареєстрована недержавна громадська організація – Інститут суспільних досліджень (далі – ІСД), створена за активної та всебічної підтримки місцевого підприємця В.Г.Панченка (компанія “Venta-Україна”). В центрі уваги та практичної діяльності Інституту знаходяться різного роду гуманітарні проекти, спрямовані, зокрема, на дослідження та популяризацію історії українського козацтва (адже ми мешкаємо в серці козацького краю), знайомство молоді з національними традиціями та минулим власного народу, виховання любові до своєї “малої батьківщини”, розвиток історико-етнографічного туризму тощо.
В структурі ІСД діє декілька секцій, які проводять дослідницьку роботу, громадські заходи культурного та виховного змісту. Зокрема, Історична секція протягом 2004-2005 рр. організувала за сприяння міського та обласного управлінь освіти конкурс творчих робіт серед школярів м. Дніпропетровська на тему “Чи було козацтво рицарською спільнотою?”, а також серед учнів шкіл Дніпропетровщини на тему “Історія мого населеного пункту”. Переможці та призери обох конкурсів, участь у яких взяло близько сотні школярів старших класів, отримали грошові премії та цікаву і захоплюючу подорож-екскурсію до с. Суботів – родового маєтку Хмельницьких (Чигиринський р-н Черкаської області). Крім того, Інститут у тісному співробітництві з історичним факультетом Дніпропетровського національного університету провів низку конференцій та наукових читань: “Консервативне світобачення: ідеологія та психологія” (березень 2005 р.), “Історія Організації українських націоналістів та Української повстанської армії” (жовтень 2005 р.), “Національно-визвольні змагання в Україні 1920-1950-х рр.” (вересень 2006 р.).
Серед інших напрямків діяльності Історичної секції ІСД – презентації у Дніпропетровську цікавих наукових досліджень та науково-популярних робіт. Так місцева громадськість отримала змогу познайомитись з книгою київського історика В.Станіславського “Запорозька Січ та Річ Посполита. 1686-1699 рр.” (Київ, 2004), дослідженням харківського науковця В.Маслійчука “Балаклійський полк (1669-1677 рр.)” (Харків, 2005), монографією нікопольського краєзнавця В.Грибовського “Кошовий отаман Петро Калнишевський” (Запоріжжя, 2005), науково-популярною працею чигиринського історика В.Гуглі “Суботів Хмельницьких” (Дніпропетровськ, 2006). Крім того, Інститут суспільних досліджень організував захоплюючу і пізнавальну публічну лекцію відомого київського вченого Ю.Савчука на тему “Українські козацькі клейноди” (березень 2006 р.), а також спільно з кафедрою історії України ДНУ зустріч з видатним сучасним вітчизняним істориком Н.Яковенко (квітень 2006 р.).
В площині наукових досліджень за сприяння ІСД вивчаються такі теми, як історія Балаклійського слобідського козацького полку, старшина Харківського слобідського полку, історія села Суботова доби Хмельницьких, образ козака в українській суспільній думці, історія української консервативної думки та багато інших. Знову ж таки в руслі діяльності Історичної секції Інституту створений і функціонує Інтернет-сайт, присвячений історії України (www.ukrterra.com.ua) і який містить чимало цікавих матеріалів з різних періодів минулого нашого народу.
Помітне місце в діяльності ІСД посідає також розвиток історико-етнографічного туризму, який має на меті познайомити, перш за все, молодь з цікавими історичними місцями та надзвичайно красивими місцевостями нашої країни. В рамках зазначеного проекту (“Країна мрій”) організовуються подорожі суходолом та річками – походи по багатих на пам’ятки минулого районах Карпат, Криму, Приорілля, Черкащини (Холодний Яр), Чернігівщини. Учасники таких подорожей отримуть незабутні враження, немовби наново відкриваючи для себе Україну в усьому її історико-географічному та етнографічному різнобарв’ї.
В своїй активній діяльності Інститут суспільних досліджень плідно співпрацює з місцевими органами влади, засобами масової інформації (пізнавальні історико-культурні програми на обласному радіо і телебаченні, публікації у дніпропетровській пресі), середніми та вищими учбовими закладами, науковими і мистецькими колами регіону та просто цікавими і неординарними особистостями. Таким чином, ІСД намагається сприяти духовному й культурному життю місцевої громади, всебічному та гармонійному розвитку молодого покоління Дніпропетровщини.
Підсумовуючи розглянуте у даній розвідці питання, зазначимо, що приклади сучасного українського соціально відповідального бізнесу поки що не є масовими. Причин такої поодинокості декілька. Зрозуміло, що мораль в суспільстві передує всьому і має бути закладена в основу будь-якої діяльності. Але з другого боку безперечним є і негласний закон бізнесу про те, що прибуток рухає капітал. В Україні є чимало людей бізнесу, які вкладають кошти свідомо, з доброї волі, але більшість робила б це тільки тоді, коли справа була б вигідна. В усьому світі для розвитку меценатства такі умови створені, бізнесу вигідно вкладати кошти в благодійництво, в освіту, тому що це, наприклад, може зменшити кількість сплачуваних фірмою податків чи навіть взагалі позбавити від їх сплати [3, с. 16]. Людина завжди переймається не тільки суспільними інтересами, але й власною матеріальною мотивацією і це нормальне явище. Українські бізнесмени часто просто не бачать перспективи віддачі від вкладених в благодійництво коштів.
На сучасному етапі українська держава неспроможна взяти на себе повне фінансування закладів культури, творчих колективів і діячів культури та мистецтва. Але вона може створити правові та економічні умови для стимулювання недержавної матеріальної підтримки культури, залучення приватного капіталу, відродження традицій меценатства. Повинні бути забезпечені спеціальні податкові пільги для тих, хто фінансово підтримує розвиток культури та мистецтва. Коли в нашій країні виникнуть подібні, в першу чергу, економічні умови, тоді набагато більше вітчизняних підприємців будуть все активніше звертатися до благодійництва, як усвідомленої та цілеспрямованої діяльності задля досягнення суспільного і власного добробуту. Проте, вже сьогодні як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівні є приклади активної доброчинної діяльності підприємців, гідні наслідування з боку їхніх колег.
Бібліографічні посилання:
1. Василенко О. Губернатор Фундуклей зарплати не отримував: Сьогоднішнє меценатство – це чистісінький піар порівняно з меценатством киян, які жили 100 років тому // Україна і світ сьогодні. – 2005. – № 15. – С.14.
2. Губський Б. Меценатство повинно бути почесним і... вигідним // День. – 2001. – 31 жовтня. – С. 5.
3. Доброчинна діяльність і меценатство в Україні / Авт.-упоряд. Болгов В. В. – К., 2003. – Вип. 1. – 110 с.
4. Карпова-Чемерис Л. Феномен українського меценатства // Бористен. – 2002. – № 1. – С. 26-28.
5. Колосова Н. А. Соціокультурні чинники благодійництва й меценатства у Росії на тлі українських реалій // Питання культурології. – К., 2003. – Вип. 19. – С. 41-50.
6. Колосова Н. Благодійництво і меценатство та соціокультурні передумови їх запровадження в Україні: Історичний аспект // Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтва. – 2003. – № 1. – С. 130-137.
7. Кредисов В. Меценати освіти // Педагогіка толерантності. – 2002. – № 2. – С. 79-83.
8. Лазечко П., Лазечко Л. Меценати української культури // Дзвін. – 2003. – №7. – С. 111-117.
9. Лужецька І., Пиріг О. Підприємництво та меценатство: історичний дискурс // Наукові праці історичного факультету. – Запоріжжя, 2003. – Вип. 16. – С. 140-145.
10. Хобта Л. Ю. Повернути українському меценатству й благодійництву цивілізаційні традиції // Сучасна цивілізація: гуманітарний аспект. – К., 2004. – С. 488-491.
11. Червінський В. Меценатство і український культорогенез // Трибуна. – 2002. – № 11-12. – С. 36-37.
12. Чередниченко А. Українське меценатство поступається спонсорству: Дещо про історію благодійництва та сучасну неспроможливість та безкорисливість // Хрещатик. – 2003. – 14 травня. – С. 12.
