Спогади О.М.Терпигорєва як джерело до історії формування науково-технічної інтелігенції Катеринослава початку ХХ ст.
Сьогодні науково актуальним є вивчення формування науково-технічної інтелігенції та її внеску в економічний розвиток регіону. Дослідники звертають увагу на розвиток підприємств, не зупиняючись на особистостях, які забезпечували це піднесення, займалися вихованням нових кадрів, особливо важливих для Півдня України наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя, оскільки саме там бурхливо розвивалась гірничодобувна та металургійна промисловість.
До проблеми вивчення науково-технічної інтелігенції як одного з факторів розвитку промисловості регіону науковці звертались дуже мало, досі немає жодних сучасних узагальнюючих досліджень. Піонером у дослідженні історії вітчизняної інтелігенції взагалі є російська дослідниця В.Р. Лєйкіна-Свірська, автор монографії «Русская интеллигенция в 1900-1917 гг.» [10]. У цій роботі здійснено ретельний аналіз формування інтелігенції у вказаний період. Однак утворення такого прошарку інтелігенції як науково-технічний майже не досліджене.
Ще на початку 60-х років минулого століття вийшла друком двотомна об’ємна праця українського радянського історика
О.О. Нестеренка «Розвиток промисловості на Україні» [12], другий том якої безпосередньо присвячений ХІХ – початку ХХ сторіччя. У ній автор дослідив проблему промислового розвитку регіонів, показавши, що на початку ХХ сторіччя південний регіон став промисловим центром Російської імперії. У цій монографії є окремі характеристики та фактичні дані, котрі стосуються науково-технічної та технічної інтелігенції.
О.О. Нестеренка «Розвиток промисловості на Україні» [12], другий том якої безпосередньо присвячений ХІХ – початку ХХ сторіччя. У ній автор дослідив проблему промислового розвитку регіонів, показавши, що на початку ХХ сторіччя південний регіон став промисловим центром Російської імперії. У цій монографії є окремі характеристики та фактичні дані, котрі стосуються науково-технічної та технічної інтелігенції.
Спогади Терпигорєва, яким присвячене дане дослідження, є певним внеском в історіографію історії науково-технічної інтелігенції, бо там є оціночні судження. Разом з тим його спогади є наративним джерелом для вивчення інтелігенції. Мета даного дослідження – через аналіз мемуарів О.М. Терпигорєва здійснити спробу простежити становлення, формування, розвиток науково-технічної інтелігенції Катеринослава на початку ХХ сторіччя, чи хоча б показати особу мемуариста на тлі цього процесу.
Перша публікація про О.М. Терпигорєва з’являється ще до виходу спогадів, у 1950 році [1]. Це бібліографічна брошура, написана і видана співробітниками Академії наук СРСР, у якій здійснено спробу дати характеристику творчого шляху академіка. Особливу увагу в брошурі звернено на його роботу в Катеринославі, очевидно, через його активну політичну діяльність, спрямовану проти царизму.
У 1963 році вийшла друком робота академіка Академії наук СРСР Б.А. Розентретера, в якій міститься характеристика постаті вченого О.М. Терпигорєва [15, с. 3-22]. Автор здійснив своє дослідження на основі архівних джерел, які дозволили йому досить повно й аргументовано змалювати діяльність академіка.
Також у роботах, присвячених історії Дніпропетровського гірничого інституту (нині – університет) можна знайти матеріали, які свідчать про вагомий внесок Олександра Митрофановича у розвиток інституту [6; 7].
Цікавим є дослідження життя і діяльності Олександра Митрофановича, здійснене професором Національного гірничого університету Г.К. Швидько, яка у статті «Академик А.М.Терпигорев (общественно-политическая деятельность по материалам Департамента полиции)» [18, с. 103-105] на основі нових архівних джерел розкрила суспільно-політичну діяльность О.М.Терпигорєва в кінці ХIХ – на початку ХХ ст., коли він знаходився під наглядом поліції.
В історії Національного гірничого університету О.М. Терпигорєв – це одна з найпомітніших постатей, тому його прізвище знаходимо у всіх працях, що стосуються історії ВУЗу в цілому чи окремих його кафедр. На сьогодні надруковано ряд робіт, присвячених історії кафедр гірничого університету. Це роботи колективу авторів під керівництвом О.М. Шашенка, О.В. Солодянкіна «История кафедры строительных геотехнологий и геомеханики Национального горного университета», В.І. Бондаренка, О.М. Кузьменка,
Р.Є. Дичковського, І.А. Ковалевської, В.І. Бузила «История кафедры подземной разработки месторождений (1900-2005)», також робота І.М. Єлінова «Нариси з історії Національного гірничого університету»[17; 2; 9].
У перших двох дослідженнях відзначається вагомий внесок Олександра Митрофановича як завідувача кафедри підземної розробки родовищ. У працях підкреслюється, що академік Терпигорєв став основоположником нового наукового напрямку в гірничій справі – механізація гірничих робіт.
Р.Є. Дичковського, І.А. Ковалевської, В.І. Бузила «История кафедры подземной разработки месторождений (1900-2005)», також робота І.М. Єлінова «Нариси з історії Національного гірничого університету»[17; 2; 9].
У перших двох дослідженнях відзначається вагомий внесок Олександра Митрофановича як завідувача кафедри підземної розробки родовищ. У працях підкреслюється, що академік Терпигорєв став основоположником нового наукового напрямку в гірничій справі – механізація гірничих робіт.
Спочатку зупинимося на біографії автора спогадів. Майбутній академік Олександр Митрофанович Терпигорєв народився 21 листопада 1873 року в місті Тамбові в сім’ї дрібного чиновника. З 1892 до 1897 року він навчався у Петербурзькому гірничому інституті. По закінченні інституту в 1897 році він був зарахований на державну службу і направлений на Сулинське гірничо-металургійне підприємство
М.П. Пастухова на Донбасі, куди його запросили після проходження ним на цьому підприємстві студентської практики. О.М. Терпигорєва було призначено керівником рудників, що свідчило про його професійні здібності.
М.П. Пастухова на Донбасі, куди його запросили після проходження ним на цьому підприємстві студентської практики. О.М. Терпигорєва було призначено керівником рудників, що свідчило про його професійні здібності.
У 1900 році О.М.Терпигорєв переїздить до Катеринослава у щойно відкрите Катеринославське Вище гірниче училище. Цікаво, що в «Спогадах» цей переїзд пояснюється тією обставиною, що він бачив тяжкі умови роботи шахтарів, але нічим не міг їм зарадити [16, c. 90]. Думаємо, це не зовсім відповідає дійсності. В той час він вже активно займався нелегальною революційною діяльністю, а промисловий Катеринослав був, безумовно, для його діяльності досить привабливим. У вересні 1900 року Олександр Митрофанович переїхав з родиною на нове місце проживання, обійнявши посаду тимчасово виконуючого обов’язки екстраординарного професора Катеринославського Вищого гірничого училища. Навчальний процес у КВГУ, яке почало функціонувати з осені 1899 року, ще не був організованим. Навчальних програм не було, а недосконалі для Училища навчальні плани, запропоновані Гірничим департаментом, не задовольняли педагогів, які прагнули використовувати близькість нового Училища до промислових підприємств Донбаса і Кривого Рогу перш за все для виробничої практики студентів [13, с. 17]. У той час, відзначає
О.М. Терпигорєв у спогадах, студенти і професори користувались в основному іноземними навчальними курсами. Це були французькі і бельгійські підручники Гатон де Гупельєра, Демана, а також німецькі посібники Трептова та інших авторів [16, с. 93]. Гірнича справа тільки починала розвиватись, і сам майбутній академік належав до тієї когорти вчених, яка розвивала і вдосконалювала її. Це добре можна простежити за звітами Катеринославського Вищого гірничого училища: «Професором Терпигорєвим на 2-му курсі, у весняному півріччі, за 4 годин на тиждень, було викладено відділи: підготовка родовищ до очисного добування, система розробок і рудничне кріплення; в осінньому півріччі, за 4 годин на тиждень, викладено відділи: попередні геологічні поняття, пошук і розвідка корисних копалин за допомогою шурфування, неглибокого і глибокого буріння, проведення підготовчих вироботок і способи підготовки родовищ до очисних добутків» [14, с.25]. В іншому звіті читаємо: «Виконуючий обов’язки екстраординарного професора Терпигорєв друкував курс гірничого мистецтва, його розділ – «Рудничне кріплення», і в додатках до Гірничо-Заводського Листка статтю: «Опрацювання систем розробки кам’яного вугілля, що використовуються на рудниках півдня Росії» [14, с.32-33].
О.М. Терпигорєв у спогадах, студенти і професори користувались в основному іноземними навчальними курсами. Це були французькі і бельгійські підручники Гатон де Гупельєра, Демана, а також німецькі посібники Трептова та інших авторів [16, с. 93]. Гірнича справа тільки починала розвиватись, і сам майбутній академік належав до тієї когорти вчених, яка розвивала і вдосконалювала її. Це добре можна простежити за звітами Катеринославського Вищого гірничого училища: «Професором Терпигорєвим на 2-му курсі, у весняному півріччі, за 4 годин на тиждень, було викладено відділи: підготовка родовищ до очисного добування, система розробок і рудничне кріплення; в осінньому півріччі, за 4 годин на тиждень, викладено відділи: попередні геологічні поняття, пошук і розвідка корисних копалин за допомогою шурфування, неглибокого і глибокого буріння, проведення підготовчих вироботок і способи підготовки родовищ до очисних добутків» [14, с.25]. В іншому звіті читаємо: «Виконуючий обов’язки екстраординарного професора Терпигорєв друкував курс гірничого мистецтва, його розділ – «Рудничне кріплення», і в додатках до Гірничо-Заводського Листка статтю: «Опрацювання систем розробки кам’яного вугілля, що використовуються на рудниках півдня Росії» [14, с.32-33].
«Спогади» Терпигорєва були написані у 1956 році в Москві, де він тоді викладав у Московській гірничій академії. Спогади складають 256 сторінок і охоплюють весь період життя академіка – від народження до його роботи у Москві. На «катеринославський період» припадає 76 сторінок, які охоплюють період роботи О.М. Терпигорєва в Катеринославському Вищому гірничому училищі-інституті.
Крім власне спогадів О.М. Терпигорєва, що дають підстави розглянути його життя і діяльність, в тому числі у підготовці технічних кадрів для виробництва, в статті використані опубліковані та архівні джерела. З опублікованих це – звіти про діяльність Катеринославського Вищого гірничого училища за окремі навчальні роки, в яких вказано, які були вичитані лекції та з яких предметів, які проведені виробничі практики за поточний навчальний рік. Такі звіти збереглися за 1904 і 1906 роки відповідно [13; 14]. Також є звіти про діяльність Катеринославського відділення Російського технічного товариства і вечірні курси для дорослих, які проводились цим Товариством [8]. У цих документальних джерелах знаходимо відомості як про підготовку технічних кадрів для виробництва, так і про діяльність професора О.М. Терпигорєва.
Збереглись і архівні джерела, що дають змогу перевірити свідчення мемуариста, доповнити, уточнити. Вони знаходяться у фондах Державного архіву Дніпропетровської області [3; 4; 5].
Будучи викладачем Катеринославського Вищого гірничого училища, а потім – інституту,
О.М. Терпигорєв продовжував активну суспільну діяльність, яку почав ще в студентські роки і міг бути за це навіть висланий з губернії, але він був досить обережним у своїх політичних справах [18, с. 103].
О.М. Терпигорєв продовжував активну суспільну діяльність, яку почав ще в студентські роки і міг бути за це навіть висланий з губернії, але він був досить обережним у своїх політичних справах [18, с. 103].
О.М. Терпигорєв читав популярні лекції для робітників катеринославських підприємств, брав участь у роботі Катеринославського відділення Російського технічного товариства і був членом його Ради і редакційного комітету видання «Записки РТО». У 1905 році, за даними охранки, він входив до «радикального гуртка» прогресивної інтелігенції Катеринослава, метою якого було «проведення ліберальних ідей і співпраця з протиурядовими організаціями» [15, с. 7].
Восени 1905 року в Катеринославі організувалася Рада робітничих депутатів, а потім Коаліційний бойовий страйковий комітет з представників різних партій і угруповань, і виникло питання про пошук засобів для їх фінансування. У Комісію зі збору коштів поряд з іншими представниками інтелігенції увійшов і Олександр Митрофанович Терпигорєв [15, с.7].
У січні 1906 року за антиурядову діяльність Олександр Митрофанович був таки висланий до міста Рязані, де знаходився під наглядом поліції до кінця серпня 1906 року. З великими труднощами йому вдалось отримати дозвіл на поїздку у квітні 1906 року до Петербургу для захисту дисертації у Гірничому інституті. Автор нічого не згадує про причини вислання з Катеринослава на початку 1906 року. З архівних джерел відомо, що у 1906 році Олександр Митрофанович захистив свою дисертацію в Петербурзькому гірничому інституті, бо на той час Катеринославське училище такого права не мало. Також керівництво Училища просило катеринославського генерал-губернатора дозволити О.М. Терпигорєву приїзд до Катеринослава для підготовки до захисту дисертації, але йому було відмовлено [5].
Дуже цікавим є той факт, що у спогадах Олександр Митрофанович жодного разу не згадував про те, що він керував навчальною бібліотекою училища, очевидно, вважаючи це малозначним у своїй біографії.
У 1909 році Олександр Митрофанович був знову обраний до Ради Катеринославського відділення Російського технічного товариства і до редакційного комітету журналу «Записки Екатеринославского отделения РТО», який він редагував до кінця 1916 року [15, с. 7].
Немає жодних згадок про його технічно-просвітницьку діяльність, яку він здійснював, але ж з інших джерел відомо, що він брав участь у роботі курсів для дорослих, будучи у 1905-1910 рр. на посаді керівника комісії технічної освіти [8, с. 1]. Він тільки згадує, що у ті роки (1905 р. – П. Ч.) в Катеринославі існував так званий Народний університет, у якому у вільний від роботи час навчалось багато катеринославських робітників. У народному університеті для робітників науково-популярні лекції читали інженери, вчителі, а також викладачі КВГУ [16, с. 108].
О.М. Терпигорєв у спогадах про діяльність КВГУ зазначає, що на початку навчальні плани були складені чиновниками Гірничого департаменту не дуже вдало. У них, наприклад, не виконувалась необхідна, з погляду вірності побудови всього педагогічного процесу, узгодженість і послідовність викладання дисциплін, а також основний принцип педагогіки – перехід у викладанні від простого, елементарного – до складного [11, с. 86]. Навчальний процес хоча був і недосконалим, але він постійно покращувався.
Олександр Митрофанович вважав, що основним для гірничого інженера є практична сторона використання отриманих знань. Тому проведенням практик у Катеринославському гірничому інституті він був найбільше задоволений. Як згадує автор спогадів, «багато гірничих інженерів не спускались під землю, а сиділи в канцеляріях у якості різного роду адміністраторів, членів правління чи довірених осіб акціонерних компаній і товариств, ...стає зрозумілим, наскільки катастрофічним було питання забезпечення гірничої справи кваліфікованою інженерно-технічною допомогою» [16, с. 97].
О.М. Терпигорєв брав активну участь у проведенні гірничих практик. Він згадує: «Училище прагнуло встановити зв’язок з виробництвом, у тих, звичайно, рамках, у яких це могло бути в той час» [16, с. 110]. Як зазначається у звіті Катеринославського Вищого гірничого училища за 1904 рік, «для ознайомлення з рудниками і заводами ті ж студенти здійснили екскурсії на заводи і рудники півдня Росії під керівництвом професора Терпигорєва і викладачів Рубіна і Гуськова. Студенти, переведені на ІІІ курс, займались роботами на заводах і рудниках під керівництвом професора Терпигорєва і викладачів Рубіна і Гуськова» [13, с. 5]. Між іншим, у спогадах Олександр Митрофанович згадує тільки Гуськова, а замість Рубіна він називає Протодьяконова: «Автор цих рядків і його перші асистенти В.А. Гуськов і
М.М. Протодьяконов прагнули єднати курси лекцій, які читались студентам, з практичними заняттями, на яких вирішувався ряд виробничих завдань» [16, с. 110]. Очевидно, за давністю події він дещо неточно свідчить.
М.М. Протодьяконов прагнули єднати курси лекцій, які читались студентам, з практичними заняттями, на яких вирішувався ряд виробничих завдань» [16, с. 110]. Очевидно, за давністю події він дещо неточно свідчить.
У своїх спогадах О.М. Терпигорєв дуже високу оцінку дає фахівцям, які працювали в той час у Катеринославському Вищому гірничому училищі. Він відзначає, що майже всі вони були першими у розвитку гірничого мистецтва і становленні гірничої справи як науки. До цієї когорти піонерів він відносить: засновників нової науки – «Геометрія надр» І.К. Соболевського та П.М. Леонтовського, М.І. Лебедєва – видатного вченого з питань геології та палеонтології Донецького басейну [16, с. 89-90]. Особливе захоплення викликає у автора М.А. Павлов – ординарний професор КВГУ, бо саме він, за словами мемуариста, мав за собою великий досвід роботи на гірничих підприємствах Уралу [16, с. 89]. Це і не дивно, бо з ним він починав свою кар’єру на Сулинських рудниках [16, с. 78].
Автор спогадів не міг оминути революційні події на Катеринославщині, в яких брав активну участь:
«В середині квітня в нашому училищі почались заняття. Зовнішній спокій зберігався до початку 1904 року, який приніс нам знову нові випробування. Стан в країні був напруженим. Наступив канун першої російської революції, і це не могло не відобразитися на настрої студентів і передової інтелігенції» [16, с. 105].
О.М. Терпигорєв показує, як швидко розвивалися події: «На знак протесту, проти подій 9 січня 1905 року студенти Училища припинили заняття і зробили спробу здійснити демонстрацію, але завадив поліцейський підрозділ. 7 лютого студенти зібрали збори, де майже одноголосно винесли рішення припинити заняття до 1 вересня... Заняття у нашому училищі припинились, але революційні хвилювання не стихли… хоча масового виступу студентів не відбулось... 7 листопада 1905 року Рада Училища затверджує дипломатичне рішення про відновлення занять, без обов’язкового відвідування їх студентами. Але вони не були відновлені» [16, с. 106-108]. Саме у ці дні О.М. Терпигорєв брав участь у зібранні коштів, за що був висланий до Рязані. Таким чином, спогади Олександра Митрофановича Терпигорєва є цінним наративним історичним джерелом. За ними можна простежити розвиток гірничої промисловості, бо сам автор до викладання в училищі був керівником Сулинських рудників. Зі спогадів можна дізнатися не тільки про формування науково-технічної інтелігенції інституту, участі інтелігенції в культурних та революційних процесах, але й про життя Катеринослава. З іншого боку, треба бути обережним і враховувати час, в який були написані ці спогади: «відлига» тоді тільки починалася, і в деяких висловлюваннях потрібно було бути надто стриманим і обережним.
«В середині квітня в нашому училищі почались заняття. Зовнішній спокій зберігався до початку 1904 року, який приніс нам знову нові випробування. Стан в країні був напруженим. Наступив канун першої російської революції, і це не могло не відобразитися на настрої студентів і передової інтелігенції» [16, с. 105].
О.М. Терпигорєв показує, як швидко розвивалися події: «На знак протесту, проти подій 9 січня 1905 року студенти Училища припинили заняття і зробили спробу здійснити демонстрацію, але завадив поліцейський підрозділ. 7 лютого студенти зібрали збори, де майже одноголосно винесли рішення припинити заняття до 1 вересня... Заняття у нашому училищі припинились, але революційні хвилювання не стихли… хоча масового виступу студентів не відбулось... 7 листопада 1905 року Рада Училища затверджує дипломатичне рішення про відновлення занять, без обов’язкового відвідування їх студентами. Але вони не були відновлені» [16, с. 106-108]. Саме у ці дні О.М. Терпигорєв брав участь у зібранні коштів, за що був висланий до Рязані. Таким чином, спогади Олександра Митрофановича Терпигорєва є цінним наративним історичним джерелом. За ними можна простежити розвиток гірничої промисловості, бо сам автор до викладання в училищі був керівником Сулинських рудників. Зі спогадів можна дізнатися не тільки про формування науково-технічної інтелігенції інституту, участі інтелігенції в культурних та революційних процесах, але й про життя Катеринослава. З іншого боку, треба бути обережним і враховувати час, в який були написані ці спогади: «відлига» тоді тільки починалася, і в деяких висловлюваннях потрібно було бути надто стриманим і обережним.
Бібліографічні посилання:
1. Александр Митрофанович Терпигорев. – М.-Л., 1950. – 48 с.
2. Бондаренко В.И., Кузьменко А.М., Дычковский Р.Е., Ковалевская И.А., Бузило В.И. История кафедры подземной разработки месторождений (1900-2005). – Днепропетровск, 2005. – 488 с.
3. Державний архів Дніпропетровської області (далі – ДАДО). – Ф. 11. – О. 1. – Спр. 1074. – Арк. 493.
4. ДАДО. – Ф. 11. – О. 1. – Спр. 547. – Л. 28-29.
5. ДАДО. – Ф. 11. – О. 1. – Спр. 455а. – Л. 602.
6. Днепропетровский горный институт: Исторический очерк: У 2 кн./ Под ред. А.А. Ренгевича, М.П.Теселько. – М., 1990. – Кн. 1: История и развитие (1899-1989). – 345 с.
7. Дніпропетровський гірничий інститут. Історичний нарис: У 2 кн./ Укл. Г.Г. Півняк, О.О. Ренгевич, К.Ф. Тяпкін та ін. – К., 1995. – Кн. 2: Кафедри (1899-1992). – 408 с.
8. Екатеринославское отделение РТО. Вечерние курсы для взрослых. 1905-1910гг. Краткий обзор. – Екатеринослав, 1910. – 9 с.
9. Єлінов І.М. Нариси з історії Національного гірничого університету. – Дніпропетровськ, 2006. – 187 с.
10. Лейкина-Свирская В.Р. Русская интеллигенция в 1900-1917гг. – М., 1981. – 285 с.
11. Научно-технические общества СССР. – М., 1968. – С. 7-89.
12. Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. – К., 1962. – Ч. 2. – 579 с.
13. Отчёт о состоянии и действиях Екатеринославского высшего горного училища за 1904 год. – Екатеринослав, 1905. – 66 с.
14. Отчёт о состоянии и действиях Екатеринославского высшего горного училища за 1906 год. – Екатеринослав, 1907. – 71 с.
15. Розентретер Б.А. Александр Митрофанович Терпигорев // Проблемы механизации горных работ. – М., 1963. – С. 3-22.
16. Терпигорев А.М. Воспоминания горного инженера. – М., 1956. – 272 с.
17. Шашенко А.Н. Солодянкин А.В. История кафедры строительных геотехнологий и геомеханики Национального горного университета. – Днепропетровск-Донецк, 2004. – 544 с.
18. Швидько А.К. Академик А.М. Терпигорев (общественно-политическая деятельность по материалам Департамента полиции) // Інтелігенція: суть, історичні долі, перспективи: Міжнародна наукова конференція. – Дніпропетровськ, 1996. – С. 103-105.
