Дмитро Данилюк – людина, науковець, педагог
На сучасному етапі розвитку української історіографії є потреба у вивченні життєвого та творчого шляху не лише історичних осіб, що проживали у минувшину, а й наших сучасників. Д.Данилюк відомий український історіограф, автор більше 200 наукових, науково-популярних та краєзнавчих праць, у тому числі 10 монографій. Крім того, дослідження наукової діяльності Д.Данилюка актуалізує той факт, що Президент України В. Ющенко нагородив його у 2006 р. орденом „За заслуги” ІІІ ступеня. Отже, наукова і педагогічна спадщина проф. Д.Данилюка має не тільки регіональний, а загальноукраїнський характер.
Д.Данилюк народився 19 вересня 1941 р. в с. Тересва Тячівського району Закарпатської області в сім’ї робітника. Після закінчення середньої школи, працював на підприємствах у рідному селищі. У 1960-1965 рр. навчався на історичному факультеті Ужгородського державного університету (УжДУ). На протязі навчання в університеті брав активну участь у науковій роботі, обирався старостою наукового гуртка та головою наукового студентського товариства факультету, виступав на студентських наукових конференціях. Після закінчення університету, за розподілом молодих спеціалістів був направлений у с. Кам’янка Очаківського району Миколаївської області, де працював вчителем історії та суспільствознавства в середній школі. Згодом продовжив педагогічну роботу на Тячівщині – вчителем і директором Вільхівці-Лазівської ВШ, завучем Тячівської районної заочної школи, учителем історії в Тересвянській СШ.
У 1975 р. успішно захистив на засіданні спеціалізованої вченої ради при Львівському університеті ім. І.Франка кандидатську дисертацію на тему: „Історія Закарпаття 1917 – 1945 рр. у радянській історіографії”. Після чого продовжує працювати в архівах та бібліотеках Ужгорода, Мукачева, Берегова, Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, де виявляє і опрацьовує рукописні твори, рідкісні публікації кінця ХVІІІ - ХІХ ст., що дало можливість вивести із забуття славні імена закарпатських учених, а їх наукову спадщину – піднести на загальноукраїнський рівень.
Вагомим підсумком наукової роботи професора Д.Данилюка є вихід у світ 10 монографій і більше 200 статей. Перша публікація дослідника з’явилися у 1964 р. у збірнику матеріалів студентської наукової конференції. Серед монографій слід назвати „Історіографія Закарпаття в новітній час (1917-1985)” (Львів, 1987), „Михайло Лучкай – патріарх закарпатської історіографії” (Ужгород, 1995), „Історія Закарпаття в біографіях і портретах. З давніх часів до початку ХХ ст.” (Ужгород, 1997), „Історична наука на Закарпатті (кінець ХVІІІ – перша половина ХХ ст.” (Ужгород, 1999), „Іван Семенович Орлай. З наукової спадщини” (Ужгород, 2005, 2007). Важливою ділянкою роботи вченого є підготовка до друку і факсимільне видання наукової спадщини закарпатських істориків: В.Гаджега „Михаил Лучкай. Життєпис и творы” (Ужгород, 2000), „Загальна бібліографія Подкарпаття”, укладена М.Лелекачем та І.Гарайдою (Ужгород, 2000), „Ю.Венелін. З наукової спадщини визначного славіста” (Ужгород, 2002), „О.Духнович. З наукової спадщини будителя” (Ужгород, 2003). Д.Данилюк – автор вступної статті про творчість вченого-славіста М.Лучкая у першому томі його праці „Історія карпатських русинів” (Ужгород, 1999) та покажчиків історичних осіб та назв до 3-5-х томів (Ужгород, 2002, 2003, 2004).
Наукові здобутки дослідника у галузі біографістики визнані тим, що Управлінська рада редакторів і Дослідницького бюро радників Американського біографічного Інституту нагородила його дипломом. Д. Данилюк – учасник близько 40 регіональних, республіканських та міжнародних конференцій.
Та вищим визнанням праці було обрання його вченою радою УжНУ на конкурсній основі і таємним голосуванням у 2000 р. та у 2005 р. переважною більшістю голосів завідувачем кафедри історії України. Під керівництвом проф. Д.Данилюка кафедра проводить широку наукову та виховну роботу. Викладачі кафедри беруть участь у наукових конференціях, публікуються у фахових виданнях та видають монографії. За останні роки на кафедрі захищені 2 докторські та 5 кандидатських дисертацій, видано цілий ряд методичних розробок згідно умов Болонського процесу.
