лютий 2009 р. | КРУГЛИЙ СТІЛ

До 350-річчя Конотопської битви

Наприкінці лютого 2009 року на історичному факультеті Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара відбувся «круглий стіл», присвячений 350-ій річниці перемоги українських козаків під командуванням гетьмана Івана Виговського над російськими військами під Конотопом. Його ініціатором виступила редакція журналу «Бористен». У дискусії під час проведення круглого столу взяли участь доктор історичних наук, декан історичного факультету Дніпропетровського національного університету Сергій Світленко, доктор історичних наук Іван Стороженко, кандидат історичних наук, доцент Геннадій Виноградов, кандидат історичних наук, виконавчий директор Інституту суспільних досліджень Владислав Грибовський, шеф-редактор журналу «Бористен» Фідель Сухоніс і аспірант історичного факультету Артем Іванців.

*Повний текст «круглого столу» читайте: Повертати правдиву історію (До 350-річчя Конотопської битви) // Бористен: літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. – № 3 (213), березень, 2009 р. – С. 14-15.

Докладніше про виступ В. Грибовського:   >>>

Лиман І.І.

Іов (Потьомкін), архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський, як організатор духовної освіти

Серед багатьох функцій, які виконувались єпархіальними архієреями Південної України в першій половині ХІХ ст., важливе місце посідало опікування проблемами духовної освіти. Не був виключенням у цьому плані і Іов (Потьомкін), який займав Катеринославську кафедру з 1812 по 1823 р., тобто в період, коли духовна школа як у регіоні, так і в Російській імперії в цілому переживала трансформації у зв’язку із олександрівськими реформами в освітній сфері. Метою цієї невеликої розвідки і є висвітлення діяльності архієпископа Іова як організатора духовної освіти.   >>>

Ляшко Ю.

Скарб і комплекс знахідок доби козаччини із села Жаботин

Сотенне містечко Чигиринського полку - Жаботин (тепер село Кам`янського району Черкаської області) згадується в ба¬гатьох історичних джерелах XVII ст. Його згадує і турецький мандрівник Евлія Челебі у своїх записах. Перша письмова згадка про цей населений пункт, як центр Жаботинського ключа Чигиринського староства відноситься до 1643 р., з 1649 р. це вже. сотенне містечко Чигиринського полку [2, 310].   >>>

Литвинова Т.Ф.

Матеріали до біографії Василя Григоровича Полетики

А починалося все так. На початку 1990-х рр. я мала досить смутне уявлення про В.Г.Полетику і ніяк не передбачала, що серйозно зацікавлюся його персоною. Та в січні 1991 р. на конференції в Запоріжжі я почула доповідь свого наукового керівника професора Ганни Кирилівни Швидько, присвячену аналізу "Записки о малороссийском дворянстве" В.Полетики [1]. Відтоді це прізвище почало "переслідувати" мене. Працюючи над дисертацією, під час бібліотечних і архівних розшуків все частіше натрапляла на полетикінські матеріали і кінець-кінців В.Г.Полетика, так само як і його батько Григорій Андрійович, зі згоди дорогої мені Ганни Кирилівни, надовго стали одними з центральних персонажів мого наукового життя. Нині ім\'я Василя Григоровича Полетики добре знають ті, хто цікавляться історією України XVIII-ХІХ ст. Відомий громадський діяч, письменник, збирач історичних документів та стародруків, якого зараховують до кола українських патріотів початку XIX ст., як і його батько, він увійшов в історію, перш за все, як один з можливих творців "Історії Русів" та автор "Записки о начале, происхождении й достоинстве малороссийского дворянства. 1809." Без згадки про нього не обходяться останнім часом навіть шкільні підручники з історії, політології тощо. Але, не дивлячись на таку пильну увагу, дослідники, як правило, обмежуються стереотипною інформацією, з тими оціночними та фактографічними неточностями, які затвердилися в історіографії і "перекочовують" з книжки в книжку. Дуже мало уваги приділяється подробицям життя та досить різноманітної діяльності В.Г.Полетики, що пояснюється, на мою думку, не лише дослідницькими завданнями та уподобаннями авторів, а й значним відривом від джерельної основи.   >>>

Лебідь Л.В.

Археографічна діяльність Н.В. Пігулевської (1894–1970 рр.)

Археографічну практику, археографію, як наукову дисціпліну не можна уявити без конкретних осіб-дослідників.Ніна Вікторівна Пігулевська (1894-1970 рр.) - історік, спеціаліст з ранньосередньовічної історії країн Близького і Середнього Сходу і Візантії, член-кореспондент Академії Наук СРСР з 1946 р., професор Ленінградського університету, віце-президент Російського палестинського товариства і редактор «Палестинского сборника» з 1952 р., ввійшла в історію і як археограф. Протягом всього свого життя вона займалася археографічною діяльністю, була членом Археографічної комісії при Відділені історії АН СРСР.   >>>

Луняк Є

Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії

Зарубіжна українська історіографія Кирило-Мефодіївського товариства (братства) існує вже понад століття. У даній роботі розглянуті лише україномовні праці зарубіжних українців, оскільки іншомовні роботи – це тема іншого дослідження.Початок зарубіжній українській історіографії Кирило-Мефодіївського товариства поклали праці Михайла Драгоманова Після свого виїзду 1876 р. за кордон М. П. Драгоманов опинився в становищі політемігранта. Перебуваючи в Женеві (Швейцарія), а згодом в Австро-Угорщині та Болгарії, М. П. Драгоманов займався активною видавничою діяльністю. Його твори німецькою, французькою та італійською мовами мали привернути увагу світової громадськості до української проблеми. У великій кількості українських праць М. П. Драгоманов звертався до української спільноти. Кирило-Мефодіївське товариство посідало у творчості Драгоманова дуже важливе місце як один з чинників українського національного руху. Саме товариство уявлялось йому як невеличкий гурток київських мрійників, просякнутих «христовою вірою» та «святим письмом». Найбільш радикальною силою в братстві М. Драгоманов, звичайно, визнавав Шевченка, хоча й зазначав, що до братства «формально Шевченко не належав», а саме воно найімовірніше не мало впорядкованої організації. Керівником товариства обґрунтовано визнано М.І. Костомарова. Розглядаючи витоки ідеології товариства, М. Драгоманов відзначав особливу роль європейських прогресивних ідей, демократичного «всеслов`янства» (панславізму), який не був тотожним московському слов\'янофільству. М. Драгоманов особливо наголошував, що кирило-мефодіївців ні в якому разі не слід уважати революційною організацією, якою був, наприклад, сучасний їм гурток петрашевців. Не був революціонером і сам найреволюційніший з братчиків Т. Шевченко [12, с. 7 - 133, 134 - 144, 338, 415].
  >>>