Кочергін І.О.

В.Д.Дунін-Борковський та його роль у впровадженні Земської реформи на Катеринославщині

Вивчення діяльності губернських установ в часи існування Російської імперії явно сьогодні не вважається актуальним напрямком української історіографії. Хоча встановлення всіх аспектів взаємовідносин державних органів влади на місцях та місцевого населення і понині є доволі важливим питанням.   >>>

Куций Іван

Галицьке русофільство ХІХ ст.: ґенеза історичної свідомості

У статті охарактеризовано русофільську течію галицької науково-історичної думки ХІХст. у призмі історичної свідомості її чільних представників, проаналізовано наукові концепції національного минулого вчених-русофілів   >>>

Кочергін І.О.

Діяльність М.О.Корфа в земських установах Катеринославської губернії

Життя і діяльність відомого освітнього діяча Катеринославщини другої половини ХІХ ст. Миколи Олександровича Корфа (1834-1883) вже неодноразово ставало об’єктом досліджень. В них в більшій чи меншій мірі висвітлювалися всі сторони біографії М.О.Корфа. При цьому найбільше уваги приділялося його педагогічної та освітній роботі, що й не дивно, адже вона наклала сильний відбиток на все життя Миколи Олександровича.   >>>

Ковальова І.Ф., Литовченко Л.А.

І.Є.Забєлін – дослідник скіфських царських курганів півдня Катеринославщини

У безкраїх степах від порогів до пониззя Дніпра ще на початку ХХ ст. можна було побачити безліч давніх курганів, серед яких величністю та стрункими контурами виокремлювалися могили скіфських можновладців, утворюючи, за оповіданнями ІV книги Геродота – Мельпомени, родові кладовища – Герри – скіфських царів.   >>>

Кочергін І.О.

Рід та родина Дмитра Івановича Яворницького

В минулому році громадськість міста Дніпропетровська і всієї України відсвяткували 150-ту річницю від дня народження відомого історика козацтва Дмитра Івановича Яворницького, однак і досі на порядку денному стоїть питання про написання комплексної біографії цієї видатної людини. Не зважаючи на значну за обсягом історіографію життя і творчості Дмитра Івановича [1; 6; 9; 15; 16; 18], багато сторінок життя і діяльності цієї неординарної постаті залишаються не висвітленими або недостатньо вивченими. До таких можна віднести його походження та родинні стосунки.   >>>

Кузик Т.Л.

Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку

Історія Старосамарської (Богородичнянської) сотні тривалий час залишалася безладним сплетінням, в якому злилися воєдино обривкові дані про Стару Самару (Богородичне), Самарчик (інша назва - Новоселиця, в межах сучас. м. Новомосковськ), "городок старинный запорожекий Самарь". Упорядникам третього тому "Архіву Коша" вдалося "роз `єднати" Стару Самару - центр сотні, та Самарчик - центральне поселення Самарської паланки [1, 7-9, 773-775], а названим дослідникам - поставити крапку у дискусії про місцезнаходження Новобогородицької фортеці та містечка Стара Самара. Але Старосамарська сотня залишається цікавим об `єктом дослідження для тих, кого в історії вабить унікальне — це була єдина залінійна сотня Полтавського полку — острівець полкової юрисдикції у володіннях Війська Запорозького Низового.   >>>

Ковальова І.Ф.

Ступінь використання археологічних джерел у дослідженнях з козацької проблематики

Одним з дискусійних питань археологічної науки залишається визначене часових вимірів, в котрих остання реалізує свій пізнавальний потенціал Досить часто воно поставало в XIX та минулому століттях, а сьогодні І тільки не втратило гостроти., а й отримало особливу актуальність, як за рахунок нашого віддалення у часі від об`єктів досліджень, так і завдяки деякому розчаруванню у можливостях історичних реконструкцій на підставі виключно письмових джерел.   >>>

Каюк С.М.

Знищення Запорізької Січі і доля П.Калнишевського

1775 рік став знаковим як у житті запорозького козацтва, так і кошового отамана П.Калнишевського. Запорозька Січ була ліквідована російським військами за наказом Катерини II, а січова старшина - кошовий П.Калнишевський, писар І.Глоба та суддя П.Головатий - заарештовані, а згодом заслані в далекі монастирі. Ці факти є настільки загальновідомими беззаперечними, що давно вже не потребують ніяких пояснень. Проте, до сих пір є незрозумілим, чому запорозьку старшину, яка віддала Січ без будь-якого спротиву, так жорстоко покарано? Адже мова йшла спочатку про смертну кару для старшини, яку потім «с височайшого соизволення» було замінено на довічне заслання.   >>>

Коваль Р.

Холодноярський сотник Сидір Темний

Сидір Темний мав відчайдушну вдачу і неспокійний характер; був некерований, над усе любив свободу тож і жив на свій розсуд. Та, попри складний характер, ніякої шкоди людям не завдавав. Народився він 1882 року в Грушківці, що вмостилася на самій межі Холодного Яру. Село було велике. Хатки його розтягнулися вздовж річки Косарки і по ярах та їхніх відгалуженнях. Темних у Грушківці жило багато. Розрізняли їх за вуличними кличками - Біди, Гончарні, Задепи, Оселедці, Галайди, Блохи ...   >>>

Колесник І.І.

Державницька ідея в російській історігорафії

Аналізується еволюція поглядів змісту державницької ідеї в російській історіографії ХІХ-ХХ ст.   >>>

Каюк С.М

Роздуми над творенням історіографічного образу запорозького козацтва (на прикладі задунайського)

Історія запорозького козацтва, як і вся козацька доба, є однією з центральних тем української історіографії. Тематичний індекс видань тільки останнього десятиріччя нараховує сотні позицій. В той же час на сьогодення очевидним є той факт, що ця історія потребує значних коректив й переосмислення. Важливу роль у формуванні подальших дослідницьких завдань відіграє розуміння того, як відбулося становлення відповідних історіографічних стереотипів, які вплинули на сучасне розуміння історії українського козацтва. Історіографічний образ Задунайської Січі в цьому відношенні може бути типовим прикладом. Цілком виправдано історією задунайських та чорноморських козаків завжди завершують праці про запорожців. Отже, історіографічний образ Задунайської Січі завжди відповідає тим оціночним орієнтирам, що стосуються всієї історії запорозького козацтва.   >>>

Кочергін І.О

Історико-психологічний портрет О.М. Поля

На сьогодні не можна поскаржитися на відсутність ґрунтовних робіт, присвячених життю і діяльності відомого дослідника Придніпровського краю, громадського діяча, археолога і мецената Олександра Миколайовича Поля. Досліджено його родовід, громадську, підприємницьку і культурницьку діяльність. Однак, все це зовнішні прояви його особистості, які лише відображали його внутрішню сутність. Для відтворення цілісної картини варто було б з`ясувати його духовний стан, якими інтересами та ідеями він жив, що його збувало, яке місце в його житті посідала родина тощо. Слід зазначити, що це Завдання не з легких, адже О.М.Поль не залишив спогадів, його епістолярна спадщина, яка дійшла до нас, не дозволяє в повній мірі розкрити його внутрішній світ. У розпорядженні дослідника є лише розрізнені побічні свідоцтва: декілька спогадів тих, хто його знав, десяток листів та три `надруковані наукові роботи О.М.Поля, стенографічні звіти його виступів у Катеринославського губернському і Верхньодніпровському повітовому земських зібраннях.   >>>

Колісник Д.В.

Полеміка, навколо гетьманського руху в еміграційній пресі (30-ті рр. XX ст.)

Доба Гетьманату - один з етапів української революції - посідає досить помітне місце в сучасній українській історіографії. Питанням внутрішньої та зовнішньої політики Павла Скоропадського (1873-1945) під час його короткотривалого гетьманування у 1918 р. присвячена велика кількість наукових праць, які ґрунтовно досліджують більшість аспектів життя української держави цього періоду. Відповідна увага приділяється в останнє десятиліття і постаті самого гетьмана — одного з провідних діячів визвольних змагань українців першої половини XX ст. В той же час така зацікавленість мас дещо односторонній вигляд, адже активна політична діяльність П.Скоропадського в еміграції протягом майже двадцяти років найчастіше залишається за межами наукових інтересів істориків. Така "неуважність", безперечно, є невиправданою, тому що особа гетьмана нерозривно пов`язана з помітним явищем в житті української міжвоєнної еміграції - державницько-монархічним (гетьманським) рухом. Крім того, це цілий пласт вітчизняної суспільно-політичної думки, представлений консервативними ідеями В.Липинського, О.Назарука, О.Скорописа-Йолтуховського та інших. В умовах реалій українського сьогодення державницькі підходи і ідеї гетьманців набувають додаткової актуальності та значущості.   >>>

Ковальова І.Ф

Про роль особистості в науці

За віком я належу до того покоління, яке виховувалось в усвідомленні, що особистість, якою б вона не була, не впливає на хід історії, стоячи, так би мовити, обабіч її генерального русла. При цьому для негативних персонажів визнавалась можливість спроб затримати поступовий рух, вставляючи "палки" у колесо історії, для харизматичних вождів вони ж прискорювали рух колеса.   >>>

Ковальський М.П.

Дослідниця джерел та історіографії України XVI-XVII ст.

Однією з найбільш відомих дослідниць історії України, її джерел та історіографії є випускниця Дніпропетровського державного університету, доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Ганна Кирилівна Швидько. її творче і наукове зростання протягом десятиріч відбулось перед очима автора даного нарису. Вона пройшла великий шлях історика і громадського діяча від перших років навчання в ДДУ з середини 1960-х рр. до початку 1970-х рр. будучи блискучою і кмітливою студенткою, а пізніше аспіранткою, і до професора кафедри історії України, ставши її засновницею вже як доктор історичних наук. Маю підстави підкреслити її виняткову працьовитість, ретельність і вмілість самостійної роботи.   >>>

Кліш А.

Життєвий та творчий шлях академіка Кирила Студинського

У праці проаналізовано наукову та громадсько-політичну діяльність професора Львівського університету, академіка Кирила Студинського в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст.   >>>

Ковальський М.П.

Веслав Маєвський – дослідник військової історії польско-українських стосунків і бойового протистояння в XVI-XVIII ст.

Важливим перспективним і продуктивним напрямком сучасної "української історичної науки є звернення до історіографічного досвіду і здобутків істориків сусідніх західнослов`янських народів, насамперед Польщі, де завжди українська історія викликала велику зацікавленість. Сюжети з історії України різних періодів знайшли своє відображення у польській історичній і художній літературі XVIII—XX ст., а найважливіші історичні явища і такі могутні рухи — козаччина, Хмельниччина, Гайдамаччина постійно привертали увагу польських істориків, письменників, публіцистів, навколо їх оцінки, трактування точились суперечки. Ця література заслуговує на аналіз і осмислення, виявлення поглядів і певних здобутків у підході і висвітленні такої проблематики.   >>>

Куделя Дмитро

Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії

Доповідь дніпропетровського історика-дослідника ОУН-УПА Дмитра Куделі (1966-2004) на науково-практичній конференції до 60-річчя УПА, 6 жовтня 2002 р., м.Київ   >>>

Кочергін І.О

Погляд на деякі аспекти раннього періоду розвитку міста Дніпропетровська

Суперечки щодо заснування міста Дніпропетровська точаться вже не одне десятиріччя. Якось не пощастило місту на Дніпрі на усталену, стабільну дату народження. Кожне століття приносило нову дату виникнення міста з новим обґрунтуванням. У ХІХ ст. 100-річний ювілей Катеринослава святкували у травні 1887 р. Наступне сторіччя для Дніпропетровська минуло швидше ніж очікувалось. 200-річний ювілей дніпропетровці святкували не у 1987 р., а у 1976 р. Як перша так і друга дата спираються на події, які не дають достатніх підстав твердити про реальне виникнення міста, яке зараз носить назву Дніпропетровськ.
  >>>

Кресін Олексій

Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української еміграції XVIII ст.

Як відомо, при обранні гетьманом І. Мазепи 1687 р. між ним, старшиною та царським урядом було укладено так зв. Коломацький договір, що регламентував українсько-російські відносини і містив декілька нових положень порівняно з попереднім Конотопським договором 1672 р. Він загалом отримав негативну оцінку в історіографії як такий, що заклав основи конфлікту української автономії з Москвою. На думку О. Оглоблина, Коломацький договір принципово суперечив попередній традиції українсько-російських договорів і ставив під питання саме існування державності Війська Запорозького. Вчений зробив висновок, що «та ідея, яка була закладена в Переяславську угоду, до кінця XVII століття цілковито втратила всякий кредит» [1]. О. Субтельний наголошував на тому, що умови Коломацького договору «суперечили автономії українських земель», збільшуючи конфліктний потенціал відносин Війська Запорозького з царським урядом [2].
  >>>