Автори на лiтеру «Г»
Грибовський В. В.
Якось я був заскочений зауваженням редактора одного російського збірника на подану мною статтю з дуже дрібної теми щодо Південної України кінця ХVIII ст. Він писав близько до того: “В досліджуваний Вами період не існувало Південної України; Ви проектуєте в минуле сьогодення Вашої країни, котра в зазначений у Вашій статті час існувала в інших територіальних межах”. І є чималеньке питання, чи існувала взагалі як країна чи якась інша стала структура, пов’язана певною традицією з сучасною Україною, — іронізуючи, додав я подумки, доводячи міркування опонента до не зовсім оригінального закінчення.
>>>
Грибовський В. В.
Стаття присвячена з’ясуванню стану вивчення соловецького ув’язнення останнього кошового отамана Петра Калнишевського в Соловецькому монастирі у науковій спадщині Д. І. Яворницького
У творчій спадщині видатного дослідника історії козацтва Дмитра Івановича Яворницького окреме місце посідають розвідки про персоналії доби козаччини, матеріал яких склав свого роду протограф для певних розділів пізніших його фундаментальних праць. Серед розмаїття представлених у них постатей козацьких ватажків протягом усього творчого шляху дослідником особлива увага приділялася кошовим отаманам Іванові Сірку і Петру Калнишевському. Перший зображався як виразне уособлення духу козацького часів розквіту могутності Запорозької Січі, другий — як втілення її яскравої та суперечливої завершальної стадії, — людина, котра взяла на себе хрест мученицького страждання в соловецькому ув’язненні. >>>
Грибовський В. В.
Мігруючи до причорноморських степів, ногайці опинялися у специфічній ситуації, що певним чином різнилася від умов урало-волзького межиріччя, — території, де вони сформувалися як етнос і де склалася їхня потестарна організація, представлена Ногайською Ордою. Звісно, південне Поволжя становило одну з локальних фронтірних модифікацій. Хоча ногайці були там цілком самостійним учасником геополітичної гри, сфера маніпуляцій яких охоплювала Західний Сибір, Центральну Азію і Північний Кавказ. У Північному Причорномор’ї у той час набирав сили інший центр політоґенезу і осередок тяжіння пізньокипчацьких номадів — Кримське ханство. Це державне утворення, на відміну від Ногайської Орди, з самого початку оголосило себе наступником Золотої Орди і виступило проти легітимності влади ногайординських біїв. Потрапивши на його територію, ногайські колективи різної величини мусили вливатися до його потестарної системи, займаючи в ній підпорядковане становище. >>>
Грибовський В. В.
Постать останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського є однією з наріжних фігур української історії. Втім попри розтиражований численними науково-популярними виданнями образ останнього героя-мученика, з поданням типовий характеристик у дусі романтичної історіографії ХІХ ст., в українській історичній науці зроблено вкрай небагато для реконструкції життєвого шляху П. Калнишевського. >>>
Грибовський В.В.
У цій статті ми визначили собі завдання простежити як саме у даний період формувалася позиція російського уряду стосовно причорноморських ногайців, котра еволюціонувала від початкового наміру створення окремого ногайського князівства, контрольованого царатом, до плану так званого “відновлення” незалежності Кримського ханства й формального повернення під його юрисдикцію ногайських орд.
>>>
Гринчак М.О.
Як відомо, благодійність – це діяльність, завдяки якій громадські та приватні ресурси добровільно спрямовуються їхніми власниками для допомоги окремим соціально незахищеним групам людей, вирішення суспільних проблем, а також поліпшення умов громадського життя.
>>>
Голубчик Г.Д.
Постать Б.О.Марковича (1853-1915?) довгий час залишалась в тіні: можливо, це тінь його відомих батьків – фольклориста Опанаса Марковича і М.О.Маркович (Вілінської). Цікавий життєвий шлях - у чомусь неповторний, у чомусь – типовий для представників його покоління, коли радикальні ідеї, діяльність гуртків не могли не привернути до себе людину небайдужу, громадська, журналістська та публіцистична діяльність, в яку він не міг не поринути з огляду на походження і оточення, можуть стати темою для окремого дослідження.
>>>
Гісцова Л.З.
Серед масових архівних джерел XVIII - першої чверті XX століття зберігається багато таких, які досі не знайшли свого дослідника і залишаються в основному невикористаними. До таких належать метричні, а особливі сповідні книги, яких тільки в ЦЦІАК України нараховується близько 20 тисяч При цьому згадані джерела є першорядними для вивчення демографічних процесів в Україні, історії церкви, історії міст і сіл, а для таких регіонів, як Південь України, - історії заселення краю. Залежно від збереженості книг можна вивчати демографічні зміни багатьох населених пунктів упродовж ста і більше років.
>>>
Галь Б.О.
Київський історик Олексій Сокирко досліджує еволюцію найманого (охотницького) війська та його роль в устроєвій моделі Лівобережної Гетьманщини періоду т.зв. „політичної стабілізації". Втім, через вивчення цього „своєрідного пагона військово-політичної системи гетьманату" розглядається більш широке й значуще питання співіснування ранньомодерних явищ із традиційними становими (в даному випадку -військовими) організаціями.
>>>
Голубчик Г.Д
Висвітлюється історіографія відомого шляхетського роду Марковичів-Маркевичів, який дав багатьох культурних і громадських діячів, науковців, компо¬зиторів та меценатів. Маркевичі - серед козацької старшини у XVII ст., серед провідних діячів культури ХVIII-ХІХ ст., серед політичних, громадських ти культурних діячів XX ст.
>>>
Гугля Віктор
Електронна версія книги.Частина 2.
>>>
Гугля Віктор
Електронна версія книги. Частина 1.
>>>
Грибовський В.В.
Увесь спектр політичних відносин кочових суспільств не мав більшості атрибутів, властивих для держав землеробського світу. Б.-А.Б. Кочекаєв не без підстав зауважив, що в традиційному розумінні ногайців “підданство” значило не більше, ніж “протекція” [[i]], перебування слабшого під захистом сильнішого, котре виключало сталі політичні зв`язки. Кочовик, підпорядковуючись військово-політичній силі, що переважала його власну, залишався незалежним у повсякденному житті, на рівні свого мікроколективу. Ця прикметна риса визначалося характером економіки та укладом побуту кочовиків, непідвладних державній регламентації тією мірою, що була характерною для землеробських суспільств. Адже політоґенез номадів не йшов далі стадії протодержави-чіфдом [[ii]], чим визначалась і специфіка їхнього підпорядкування розвиненим політичним системам землеробських народів.
>>>
Герасименко Н.О.
На початку ХУІІІ ст., в результаті репресивних заходів Петра I, пов`язаних з переходом у 1708 р. гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХII, Київська академія перебувала в стані занепаду. Так, якщо за І.Мазепи в академії навчалося до двох тисяч студентів, то при його наступнику - І.Скоро¬падському їх кількість скоротилася до 161. Причиною цього був царський указ, виданий у лютому 1709 р., за яким студентам з Правобережної України було заборонено в ній навчатися. [1, С.160]
>>>
Галь Б.О
Період другої половини XVIII–XIX століть став завершальним етапом більш як півторасторічної боротьби між доцентровими силами, що виступали за уніфікацію адміністрації, соціальної структури та способу життя в Російській імперії, і відцентровими, які вимагали збереження автономних органів урядування, місцевого укладу та звичаїв на теренах Гетьманщини. В складних умовах соціально-політичної дезінтеграції суспільства, в переплетінні процесів оновлення усіх сфер життя з втягуванням до загальноімперських структур розпочалося формування створюваної за великоросійським зразком регіональної бюрократії. Якщо вважати першочерговою метою урядової політики адміністративно-економічну інтеграцію, то дослідження періоду “упадку козачини і українського життя”, як його визначає М.Грушевський, нерозривно пов’язане з такими питаннями, як виникнення і оформлення в соціальну групу місцевого чиновництва, еволюція пануючого прошарку гетьманського суспільства (в якості головного бюрократичного резерву), інтеграція окремих органів політичної влади Гетьманщини до політико-адміністративних структур Російській імперії.
>>>
Увійти
