Автори на лiтеру «В»
В. В. Грибовский
Управление ногайцами Северного Причерноморья в Крымском ханстве (40–60-е годы XVIII в.)
Файл формата pdf(0,37Mb) http://www.ukrterra.com.ua/images/g-ts.pdf >>>В. В. Грибовський
Ногайські орди Північного Причорномор’я у XVIII – на початку ХІХ століття
Файл формата pdf(1,43Mb) http://www.ukrterra.com.ua/images/g-dys.pdf >>>В.В. Грибовский, Д.В. Сень
Бахты-Гирей: фронтирные элиты в противодействии стабилизации границ Российской и Османской империй в первой трети ХVIII в.
В условиях современного развития гуманитарного знания исследование фронтирных пространств и разработка нового инструментария для их изучения позволила выйти на новый уровень понимания процессов, разворачивавшихся на степном пограничье Российской и Османской империй на протяжении ХVIII в. >>>В.В. Грибовский, Д.В. Сень
Бахты-Гирей: фронтирные элиты в противодействии стабилизации границ Российской и Османской империй в первой трети ХVIII в.
Противодействие попыткам межевания границ было заметно еще при подписании Бахчисарайского договора 1681 г. с Россией, когда отказались от шерти крымские карачи-беи1. После заключения Константинопольского мира 1700 г. наиболее непримиримыми противниками демаркации границ выступили запорожские казаки, крымские татары, ногайцы и даже турецкие янычары, также вовлеченные в наезднические предприятия. Крымско-татарские и ногайские мурзы постоянно требовали от хана санкции на продолжение набегов, тот был вынужден с подобной просьбой обращаться к султану, мотивируя тем, что невозможно «прокормить» подвластные орды без грабежа северных соседей, на что, естественно, получал отказ. Между Запорожской Сечью и Бахчисараем наметилось сближение. В 1703 г. царь Петр І требовал, чтобы в комиссию по размежеванию границ не допускались крымские татары и ногайцы, чтобы они, сговорившись с запорожцами, не сорвали весь ход разграничения. В итоге демаркация границ в Северном Причерноморье произошла только в октябре 1705 г., тогда как со стороны Кубани и Азова (в силу меньшего противодействия) граница была обозначена годом раньше. >>>В.В. Грибовский, Д.В. Сень
Бахты-Гирей: фронтирные элиты в противодействии стабилизации границ Российской и Османской империй в первой трети ХVIII в.
Не приходится сомневаться в хорошей организации этого нападения. Впереди войска кубанцы «посылали шпионов, которые и сообщали им о состоянии тех мест, куда потом следовало направиться для грабежа». Российская сторона оказалась явно неготовой к отражению набега. Еще в июле 1717 г. царицынский комендант Беклемишев предупреждал казанского губернатора П. Салтыкова о намерении кубанцев идти «под государевы города вплоть до Симбирска». Но в итоге набег явился полной неожиданностью для местных властей, которые не предприняли никаких мер предосторожности или защиты. Весьма показательно происхождение одного из шпионов Бахты-Гирея — М. Афанасьева, проводившего войска султана известными только ему дорогами между Доном и Волгой. Сам он беглый рекрутом, бежавший с двумя товарищами в Астрахань, а оттуда на Кубань «для воровства». >>>В.В. Грибовский, Д.В. Сень
Бахты-Гирей: фронтирные элиты в противодействии стабилизации границ Российской и Османской империй в первой трети ХVIII в.
Войска Бахты-Гирея и Джан-Темира были разбиты, а их предводители бежали в Малую Кабарду. Не вполне ясно, о том ли случае повествует другой документ, датированный 22 марта 1726 г., где указано, что после разгрома Бахты-Гирей и Джан-Темир скрывались в «горах во владениях Абазинских черкес», когда на Кубани в должности сераскера утвердился Сали (Салаат?)-Гирей, сын Саадет-Гирея. Интересно заметить — российские власти пытались тогда играть на противоречиях в доме Гиреев — пробуя соблазнить мятежников — Бахты-Гирея и его «гостя» из Крыма возможностью перехода в российское подданство. Между тем посланец от российского правительства, отправленный с данной миссией, не смог найти тогда ни Джан-Темира, ни самого Бахты-Гирея. Еще раз подчеркнем авторскую мысль — фигура и действия одного человека — Бахты-Гирея — теперь уже не человека «второго плана в истории», а ставшего «первым», стали оказывать серьезное дестабилизирующее воздействие (с позиций обеих империй) на состояние региональной безопасности и даже (в определенной части!) на состояние межгосударственных отношений. Можно уверенно говорить о том, что такое воздействие ощущалось на громадном пространстве, в котором можно выделись три узловых и болезненных (для всех главных игроков на Кавказе и смежных с ним землях — России, Крымского ханства, Османской империи) локусах — Кабарду, Калмыцкое ханство и Западный Кавказ — Правобережную Кубань и Черкесию. >>>Володимир Панченко
Неоглобалізм ХХІ століття. Культура як основа економічного розвитку
Сучасний бурхливий розвиток людської цивілізації раз за разом яскраво і переконливо доводить оманливість та відносність тих законів та принципів суспільного життя, які ще донедавна вважалися, на думку загалу, безвідмовно діючими та неспростовними. Своєрідним струсом свідомості в цьому сенсі стала і нинішня глобальна фінансово-економічна криза, яка фактично підвела жирну риску під наївними сподіваннями сучасників на універсальну ефективність глобалізованої ринкової економіки ліберального толку. Широкий економічний лібералізм, зведений протягом останніх десятиліть у ранг панацеї для кожної країни, та його всепояснююча роль були суттєво (якщо не остаточно) дискредитовані негативними явищами системного характеру, які ми зараз спостерігаємо. >>>Володимир Панченко
Завжди треба, щоб ми, а не нас
З отриманням незалежності перед Україною виникло багато складних питань. І це цілком закономірно, адже ми є свідками важливих процесів, які вже зараз закладають підвалину для подальшого існування Української держави. Сьогодні достатньо важко об’єктивно оцінити (та ще, мабуть, і не час) перші кроки нашої молодої країни. Але і ці неповні два десятиліття досвіду незалежного існування дають поживу для роздумів. Одним із найважливіших питань залишається формування Україною зовнішньої політики, яка повинна відповідати національним інтересам країни і обов’язково враховувати реалії сучасної системи міжнародних відносин. >>>Василий Лисничий
Днепроцентризм на разломе цивилизаций
Известный западный исследователь Самуэль Хантингтон в своей книге «Столкновение цивилизаций» определил линии цивилизационных разломов. По его мнению, разлом цивилизаций произойдет в том числе и по Днепру. Российский философ Сергей Переслегин в одной из своих книг пишет, что раскол цивилизаций предрешит судьбу Украины. Через двадцать-двадцать пять лет такого государства не станет, потому что сосуществовать цивилизации могут, но жить и развиваться вместе – нет. >>>Володимир Панченко
Яка диктатура потрібна Україні: соціалістична чи капіталістична?
Останнім часом точиться багато розмов про те, яка система правління потрібна нашій країні. Розглядаються різні варіанти, і висловлюється думка про те, що «сильна рука» не завадила б. Як правило, дивляться в бік Росії, а якщо конкретно — то на правління Путіна — Медвєдєва, котре начебто забезпечує рекламовані в мас-медіа стандарти життя. Але процеси, які відбуваються в цій країні, неоднозначні. З одного боку — возвеличення Сталіна і прославляння радянського періоду історії, відродження атрибутів радянської імперії, а з іншого — «модернізація» — процес, що напрочуд нагадує ранню горбачовську «перестройку», коли за командою згори виходять на сцену чиновники і штатні політики і критикують навіть «Самого», а потім себе лупцюють, вимагаючи багатопартійності… >>>
Владислав ГРИБОВСЬКИЙ
ІСД завершує моніторинг бюджету Дніпропетровської міськради
Інститут суспільних досліджень закінчує реалізацію проекту моніторингу бюджету Дніпропетровської міськради в гуманітарній сфері, котрий розпочався у січні минулого року. Фахівцями Інституту проведено системний аналіз показників бюджету, на основі якого сформульовані попередні висновки, що були оприлюднені на круглому столі, котрий відбувся 24 грудня. >>>
В. Г. Панченко
Формування економічної платформи українського націоналістичного руху у 1920 — 1950-х роках
Монографія є першим комплексним дослідженням економічної платформи Організації українських націоналістів. Результати проведеної автором пошукової роботи, дозволяють розвіяти найбільш міцний стереотип сприйняття ОУН — відсутність в організації чітких економічних планів. Якою бачили націоналісти 1930-1950-х років майбутню Україну? Хто мав бути стратегічним партнером? Які галузі мусили бути пріоритетними? Відповіді на всі ці питання можна знайти в представленій монографії — результаті фахового багаторічного дослідження.
Розраховано на дослідників, викладачів, студентів вищих навчальних закладів, вчителів, а також всіх небайдужих до минулого та майбутнього України. >>>
Володимир Панченко
Українське національне харчування: минуле і майбутнє
Книга «Українське національне харчування: минуле і майбутнє» - це збірник статей, об’єднаних національною ідеєю: сучасна людина повинна харчуватися так, щоб зберегти своє здоров’я та здоров’я своїх нащадків.
Книга познайомить вас із традиціями культури харчування жителів України, із аспектами сучасної дієтології, геронтології, з народними епосами та реаліями нашого життя. В книзі багато описів традицій та харчових звичок різних народів, хоча більша частина матеріалів стосується українських звичаїв, які вважаються основою харчування для нашого регіону та для нашого народу. >>>
Владимир Панченко
ФАСТФУД великий и ужасный
Книга написана у формі діалогу з американським журналістом Еріком Шлоссером, який у своїй книзі «Нація швидкого харчування» досліджує феномен поширення мереж фастфуду в США. Автор порівнює традиції харчування в США й СРСР, дає нестандартну оцінку процесам, що відбувалися в Радянському Союзі, зокрема — індустріалізації й колективізації.
Письменники сходяться в єдиній думці: глобалізм наступає, впливаючи не тільки на систему харчування жителів усієї земної кулі, але й на їхній спосіб життя… >>>
В. В. Грибовський
Типологічне означення кочівницьких імперій і проблема політичної репрезентації ногайців в «Історії Ногайської Орди» В. В. Трепавлова
Протягом останніх десятиліть у вітчизняній науці помітно зріс інтерес до історії формування української національної території та становлення сучасної етнічної карти України. Долаються ізоляціоністські стереотипи радянської доби, що, за визначенням Н. Яковенко, складали «офіційну модель українського життєпростору, в якій усі сторони світу, крім російської Півночі, тлумачилися як лиховісна зовнішня загроза, простір „чужих”, звідки в Україну не могло прийти й ніколи не приходило нічого доброго». >>>
В.В.Грибовський
Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування
Історія іррегулярних військових формувань Південної України останньої чверті XVІІІ – на початку ХІХ ст. і до сьогодні залишається благодатним ґрунтом для наукових спостережень. Не залишилися поза увагою й ті козачі війська, що утворювалися з середовища мусульман-“інородців”, у тому числі і з числа татарського населення Криму [26. 39; 87-88]. Окремі етнічні групи тюркського походження у складі російських козачих військ, зокрема нагайбаки (хрещені ногайці), також становили предмет наукового зацікавлення [16]. Однак тема ногайського козацького війська спеціально не розглядалася, залишаючись на периферії таких “стратегічних” тем як “Росія у вирішенні Східного питання” чи “колонізація Південної України”. >>>
В. В. Грибовский
«Анапские ногайцы» в помещичьем хозяйстве Южной Украины
Вопрос об использовании ногайцев в помещичьем хозяйстве и сам процесс их закрепощения остаётся фактически незатронутым в научной литературе. В исследованиях А.А. Скальковского имеются отдельные известия о том, что в результате штурма турецкой крепости Анапа в 1791 г. русскими войсками взяты в плен 1500 ногайских семей. Но этот исследователь ошибочно считал, что все они были отправлены на поселение к р. Молочной, что в Северном Приазовье (1). У Е.И. Дружининой категория закрепощённых ногайцев вообще не рассматривалась, хотя отдельный раздел посвящён ногайцам, поселённых при р. Молочной (2). Пленённые при штурме Анапы ногайцы и их перемещение в Крым отдельно упоминаются у Н.А. Смирнова (3). Этим, наверное, и исчерпывается историография вопроса. >>>В. В. Грибовський
Політична адміністрація Кримського ханства в Буджацькій орді у період між 1739 — 1769 роками
У науковій літературі накопичено значний обсяг матеріалу, що дозволяє розглядати політоґенез номадних спільнот як такий, що не йшов далі стадії протодержави-чіфдом (1) і не не мав більшості атрибутів, властивих для держав землеробського світу. З огляду на це дистинктивне означення типологія потестарної системи номадів визначається поняттям кочівницька імперія (2). Ногайці, котрі упродовж другої половини ХVІ — ХVІІ ст. мігрували до Північно-Західного Причорномор’я і сформували у складі Кримського ханства Буджацьку орду, були нащадками політичних традицій Ногайської Орди, однієї з останніх кочівницьких імперій, що існували у Волго-Уральському межиріччі. >>>
В. В. Грибовский, Д. В. Сень
«Кубанский вектор» во взаимоотношениях калмыков и ногайцев в первой трети ХVIII в.
Кубанский регион, как обширная часть территории Крымского ханства, выступал на протяжении длительного времени в качестве узла, в котором переплетались интересы участников большой геополитической игры, развертывавшейся за обладание Кавказом и Закавказьем. Начиная с середины ХVI в. перевес в этой игре склонился на сторону России, которая установила контроль над Волгой и тем самым вклинилась в Великую Евразийскую Степь, разбив ее на две половины. С этого момента кочевническая ойкумена не представляла собой единого целого; владение Астраханью, замыкавшей цепь русских анклавов на Волге, стало важным условием дальнейшего наступления на мир номадов. В первой трети ХVII в. прекращает существование одна из последних кочевых империй — Ногайская Орда; ее территориальное пространство заполняет калмыцкий этнос, подчинивший ногайцев и создавший под протекторатом России свое государство. >>>
Володимир Панченко
«Козацька спадщина». Передмова
Попри будь-які технологічні новації і прориви, що в геометричній прогресії наростають у сучасному гіперінформатизованому світі, друкована книга була й залишається міцним підмурком людської культури. В благословенні часи, коли ще не було в моді претензійне пост- (постмодернізм, постпозитивізм, постструктуралізм, постіндустріальне суспільство тощо), люди творчого цеху гуртувалися довкола певних ідей, естетичних або наукових прагнень, завдань. Втіленням такого єднання ставали колективні монографії, альманахи, «товсті журнали». Важко переоцінити значення альманахів «Київська старовина» і катеринославської «Дніпрової хвилі» в українському національному відродженні та становленні національної культури. >>>
Ватченко Л.Г., Чекушина Ю.М.
Академік Ю.М. Таран-Жовнір - вчений, педагог, ректор (нотатки до портрету особистості)
В житті часто буває. Зустрінеш людину розумну, вольову, талановиту – і ця зустріч стає в долі провідною зіркою. Таким важливим життєвим етапом для багатьох були зустрічі та спілкування із Юрієм Миколайовичем Тараном, насправді видатним вченим, який мав високорозвинений інтелект, рідкісну працьовитість та дар передбачення, здатність в аналізі і творчому пошуку обрати той єдиний з тисяч інших шлях, що обов’язково приведе до бажаного результата. >>>Вакулик В.В.
Науково-практична діяльність Є.В. Теличенка та її вплив на розвиток ветеринарії Подніпрянщини на початку ХХ ст.
Відрізок часу, який люди називають сторіччям, містить життя та активну діяльність двох або трьох поколінь, що не так вже й мало. Втім, сторіччя - це той термін, що зберігається у суспільній пам\'яті людей, яка фіксує власні спогади та розповіді старших за віком очевидців. Крім того, події сторічної давності яскраво свідчать про себе архітектурою, предметами побуту, літературою і документами, соціально-культурними явищами та інш. Проте, багатьох із нас не залишають байдужими і розвідки про людей, які жили не так давно; людей, які дотичні до нашої епохи, але вже стали історією. >>>Векленко В.О.
Чернігівське видання Нового Завіту 1717 року з присвятою гетьману Івану Скоропадському
В умовах втрати більшості українських стародруків XVII – початку XVIII ст., неабияке значення для дослідження мають поодинокі знахідки, котрі іноді трапляються серед приватних зібрань або державних сховищ. Збереження і введення до наукового обігу подібних раритетів входить до важливих напрямків досліджень української історії козацької доби. >>>Вовкотруб Ю.
Селянський рух на Чигиринщині у другій половині XIX ст.
Чигиринщина - одна з мальовничих місцевостей України. Природа щедро обдарувала цей край. Родючі землі, вода, чудовий клімат - все сприяло життю трударя-селянина. Протягом багатьох століть цю землю обробляли хлібороби, з дідів-прадідів вони боролись проти різних гнобителів. Однією з найяскравіших сторінок боротьби селян Чигиринщини зі своїми гнобителями була їхня боротьба у другій половині XIX ст. >>>Виноградов Г.М.
Топонімічна символіка (Київ, Переяслав, Чигирин) державної моделі Богдана Хмельницького
З огляду на безпрецедентну роль подій української національної революції середини XVII ст. в європейській історії ранньомодерної доби та подальшій долі народів Центральної Східної та Східної Європи зрозуміла велика зацікавленість вже протягом досить тривалого часу науковців, що презентують різні методологічні позиції та політичні смаки, в дослідженні різноманітних аспектів історії Визвольної війни, Руїни та інших складових зазначеного явища. Період гетьманування Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.) привертає особливу увагу не тільки через складність та суперечливість історичних процесів в цих часових межах, але і в силу тієї обставини, що протягом наступних, більш ніж столітніх державотворчих змагань України, епоха Хмельниччини сучасниками розглядалася як взірець та юридичний прецедент, вона визначала алгоритм дій в царині зовнішньої та внутрішньої політики, в соціальній, релігійній інших сферах. >>>Воронов В.І
Листи російського історика В.О.Мякотіна до О.М.Лазаревського
Епістолярія є досить специфічним історичним джерелом, яке суттєво відрізняється за своїми характерними ознаками та інформаційними можливостями, в першу чергу від документа-льних джерел. Адже листи є джерелами, в яких історична дійс-ність пропущена через сприйняття її конкретною особою (або особами), тому вони часто відрізняються високим ступенем су-б\'єктивізму, в них відверто виражаються авторські позиції з при-воду конкретних подій, дається їм оцінка тощо. >>>Вирський Д.С.
С. Оріховський-Роксолан та перше українське відродження
Досліджуються аспекти історії України у творчості С.Оріховського-Роксолана кріз призму першого українського Відродження. >>>Виноградов Г.М.
Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення Давньоруської державності
Проблема всебічного вивчення процесу генези та початкових етапів розвитку Давньоруської держави займає протягом вже майже двох століть (не говорячи вже про зрозумілий інтерес до цього питання давньоруських, візантійських, східних, південно-, центрально- та західноєвропейських середньовічних хроністів, інтелектуалів ренесансної та барокової доби) традиційно важливе місце в колі незмінно актуальних наукових уподобань істориків, філософів, теологів, лінгвістів, спеціалістів з історії релігії тощо. >>>
Василенко В.О.
Чи йшов брат на брата? (один спірний епізод литовсько-руськоі історії)
Власне наукова (тобто критична) розробка політичної історії Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) триває вже біля двох століть. До неї доклали своїх зусиль та хисту сотні дослідників з різних країн. Однак, попри великі досягнення, тут ще й досі лишається значна кількість малоз`ясованих, спірних проблем, що чекають остаточного розв`язання (у тих випадках, звичайно, коли таке взагалі можливе). >>>
Увійти
