лютий 2009 р. | КРУГЛИЙ СТІЛ
До 350-річчя Конотопської битви
Виступ В. Грибовського:
Світленко С.: Напевно, буде несправедливо не торкнутися в контексті Конотопської битви позиції ще одного учасника подій — Кримського ханства. У цьому зв’язку слово пану Владиславу Грибовському.
Грибовський В.: Крім українсько-польських сил, котрі здобули перемогу над росіянами під Конотопом, був ще і третій учасник — Кримське ханство, політика якого багато в чому обумовила те, що Україна в середині ХVІІ ст. так і не виборола собі незалежність. На жаль, українські історики мало уваги приділяють цьому політичному утворенню, котре упродовж ХVІ — ХVІІ ст. важливим гравцем на геополітичній арені Центрально-Східної Європи. Через недостатнє вивчення кримськотатарської історії нам інколи важко збагнути мотиви поведінки кримських ханів, зокрема те, що Іслам-Гірей ІІІ, виступивши проти Польщі на підтримку Богдана Хмельницького, кожного разу, коли козацьке військо готове було завдати нищівної і остаточної поразки армії Речі Посполитої, «підрізав крильця» гетьманові й примушував його до невигідних угод з польським королем. Зазвичай українські історики пояснюють це як підступність, зраду. Втім на таких суб’єктивних визначеннях наукової концепції не побудуєш.
Взагалі, було б дивним вимагати від Іслам-Гірея іншої поведінки. Природно, що нормальний правитель будь-якої держави передусім дбає про інтереси своєї держави, і ненормально, коли опікується інтересами держави іншої. То ж чому ми засуджуємо те, що кримськотатарські хани керувалися вигодами своєї держави і не дбали про перемогу українських визвольних змагань? Спробуймо з’ясувати мотиви рішень, що приймалися бахчисарайськими правителями.
Кримські хани, вважаючи себе нащадками Чінгізидів, претендували на давньоруську спадщину. На цьому ґрунтувався їхній перманентний конфлікт з Російської державою та Річчю Посполитою, котрі захопилися «збиранням» руських земель. У Бахчисараї розуміли, що потуга Росії і Польщі перевищує військово-політичний потенціал Кримського ханства, і рано чи пізно одна з них, перемігши іншу, створить загрозу для Криму. То ж за такого розкладу кримці цілком логічно грали на суперечностях Росії й Польщі, не дозволяючи посилитися одній за рахунок іншої. Набіги підвладних Бахчисараю кримських татар і ногайців були засобом для вирівнювання сил. Себто, коли зміцнювалася Польща і починала надто заскубати Росію, то кримські набіги спрямовувалися на польські володіння, даючи передихнути підросійським землям. І так само чинилося стосовно Росії.
Напередодні Хмельниччини Річ Посполита була на піку могутності, Росія — ледве оговталася від Смути і поразки в Смоленській війні 1632–1634 рр. Підтримка Іслам-Гіреєм Хмельницького була зумовлена наміром послабити Польщу, наголошую: послабити, а не знищити. От чому хан не давав можливості Хмельницькому закріпити свої перемоги. Після Переяславської ради 1654 р. події стали розгортатися у невигідному для Криму напрямку. Росія почала поглинати Україну і завдавати нищівних ударів Польщі. У перспективі це вело до катастрофи Речі Посполитої і загрози російського вторгнення до Криму. От чому Мехмед IV Гірей надав допомогу гетьману Івану Виговському у виступі проти армії Трубецького. Але що сталося далі: Іван Сірко з запорожцями нападає на Крим, чим примушує кримських татар спішно відійти. Тим самим, Виговський так і не зміг закріпити свій успіх. Згодом контроль Росії над гетьманською Україною посилився. Що сталося далі — відомо: протягом ХVІІІ століття Російська держава остаточно інкорпорувала Україну, зруйнувала Річ Посполиту, що дало їй можливість у 1771 р. підкорити, а 1783 року анексувати Крим.
Сухоніс Ф.: Пан Владислав згадав тут історичну постать Івана Сірка. Це ще один привід говорити про те, наскільки ми можемо перебувати у полоні заідеологізованих історичних стереотипів. Адже совєтсько-сусловська історіографія свого часу зробила з нього національного героя. Напевно, через те, що його діяльність часто була на руку саме московським інтересам. Між іншим, в «Бористені» декілька років тому ми друкували розвідку Олексія Коновала з Чикаго про справжнє історичне обличчя Сірка…
Світленко С.: Справді, неможливо до деяких постатей української історії ставитися однозначно, та й до запорозького козацтва зокрема. Як показують останні дослідження історії козацтва, зокрема Сергія Леп’явка, запорожці не завжди діяли так, як ми собі уявляємо національних героїв.
Грибовський В.: Щодо самого поняття «національний герой». Не існувало націй у ХVІІ ст., це — витвір ХІХ ст., коли були масові рухи, з’явилися засоби масової інформації, єдина мережа шкіл з «національною» мовою. Тобто те, що є сьогодні не можна беззастережно екстраполювати у до модерну і доіндустріальну добу, коли, ще раз наголошую: націй не існували, були інші форми етносу. У середині ХVІІ ст. національні інтереси зовсім не складали виключний пріоритет, як скажімо у ХІХ і ХХ століттях. Над етнічними цінностями домінували релігійні, корпоративні, регіональні цінності, а відрефлектованого у тій мірі як зараз поняття «Україна» не існувало. Іван Сірка дбав про інтереси своєї корпорації — Війська Запорозького, і робив те, що було на користь Війську Запорозького, і хай навіть ціною інтересів гетьманської України. То ж він, так само як і кримські хани, грав на суперечностях північних сусідів. Сірко лавірував між правобережним гетьманом Дорошенком і лівобережним Самойловичем, не давав жодному з них посилитися, а тим самим — об’єднати лівий і правий берег Дніпра під однією булавою. Бо це б призвело, як за Хмельницького, до підпорядкування Січі гетьманові. Запорожці завжди цьому протидіяли.
Світленко С.: Ясна річ, що, розмірковуючи про події другої половини ХVІІ ст., тобто до модерної епохи, про мотивацію дій учасників Конотопської битви, треба керуватися принципом історизму, виходити з тодішніх реалій, конкретних історичних обставин (…) Шановні колеги! Гадаю, що в ході сьогоднішнього «круглого столу» вдалося з’ясувати причини та перебіг Конотопської битви 1659 р., роль у ній гетьмана Івана Виговського, результати та наслідки цієї історичної події. Плідне обговорення зазначених питань є важливим з погляду на те, що їх наукове розв’язання й популяризація сприятиме де міфологізації українсько-російського історичного минулого. Неупереджене вивчення Конотопської битви необхідне не тільки для вирішення суто академічних завдань, а й має суспільно-політичне значення. Адже історичні уроки цієї битви вартісні і для українців, і для росіян, для майбутнього їхніх взаємин. Дякую за увагу!
Увійти
