Інститут суспільних досліджень

Абросимова С.В

Д. Яворницький і П. Саладилов

Дмитро Яворницький — відомий український історик, архео­лог, етнограф, фольклорист, один із фундаторів Катеринославсь­кого історичного музею, громадський і культурний діяч, згодом академік ВУАН, «енциклопедист запорозького козацтва» [1].

Петро Саладилов — громадський діяч, полковник Генерально­го штабу, високий урядовець Міністерства Внутрішніх Справ, член української громади й управи заснованого 1898 р. товариства ім. Т. Шевченка, співзасновник, разом з О. Лотоцьким і П, Стебницьким українського клубу «Громада» (1906) в Петербурзі, співробітник Головного артилерійського управління та Техноло­гічного інституту [2].

Поки що виявлено лише листи П. Саладилова до Д. Яворницького, які зберігаються в особовому фонді останнього у Дніпро­петровському історичному музеї і нараховують 23 листи [3]. Хроно­логічний діапазон листів охоплює період з кінця листопада 1890 р. до половини лютого 1908 р., тобто близько 20 років Д. Яворницький і П. Саладилов підтримували стосунки, що були найбільш міцними протягом 1891 —1892 років, саме коли Д. Явор­ницький мешкав у Петербурзі, де також жив та працював П. Саладилов.

Можливо, перша зустріч і знайомство Д. Яворницького з П. Саладиловим відбулися десь наприкінці грудня 1884 р.— у січ­ні 1885 р. в помешканні М. І. Костомарова в Петербурзі. А з по­ловини серпня 1885 р. Д. Яворницький остаточно переїхав з Хар­кова до Петербурга [4]. Тут він одразу поринув у культурно-гро­мадське життя північної столиці.

Д. Яворницький і П. Саладилов належали до найактивніших діячів української колонії в Петербурзі. Окрім П. Саладилова, Д. Яворницький найбільш приятелював у Петербурзі з Г. Вашкевичем, К. Білиловським, Д. Мордовцевим, В. Алексєєвим, П. Стебницьким та ін. Мешкаючи після середньоазіатського за­слання в Москві, Д. Яворницький неодноразово приїздив до Пе­тербурга, де зустрічався зі своїми давніми приятелями [5, Од.зб. 144]. Згаду­вав і тужив Д. Яворницький за своїм другом Саладилом і коли вже мешкав у Катеринославі. В листі від 1.02.1906 р. з Катеринослава до К. Білиловського Д. Яворницький пише, що нема «ту­течки такого чолов`яги», якому можна було б розкрити свою ду­шу, як ото у Петербурзі ти, або Саладило» [5, Од.зб 173].

Про теплі міцні стосунки між Д. Яворницьким та П. Саладиловим свідчить інскрипція листів останнього, що містить такі фор­мули, як-от: «Козаче», «Друже мій, козаче», «Любий мій друже», «Батьку-рідненький», «Тараканячий кум» [3, Арх. 17473, 17478, 17482, 17483, 17489,]. А сам П. Саладилов в листах до Д. Яворницького підписувався — «Твій кум Таракан» [3,  Арх. 17482].

Перший лист П. Саладилова до Д. Яворницького був напи­саний 27 листопада 1890 р. [3, Арх. 17482]

Листи П. Саладилова містять цінну інформацію щодо видан­ня першого тому книги Д. Яворницького «Історія запорозьких ко­заків» (СПб., 1892). Д. Яворницький прохав П. Саладилова «дер­жати третю коректу» цієї книги, але службові справи не дали можливості П. Саладилову виконати це прохання.

У справах Д. Яворницького, П. Саладилов зустрічався в Пе­тербурзі з Балашовим, Васютинським, В. Котельниковим, І. Рєпіним, П. Пелехиним та ін. І. Рєпіна він просив, щоб включив у каталог своєї виставки посилання на перший том «Історії запо­розьких козаків» Д. Яворницького [3, Арх.17487, 17488]. І Рєпін погодився на це.

Спочатку книгу Д. Яворницького почали друкувати у друкар­ні Балашова, але остаточно з ним не вдалося домовитись, і дру­кування книги продовжили в друкарні І. М. Скороходова. Саме П. Саладилов вів переговори з І. М. Скороходовим з цього пи­тання. Досить детально подає П. Саладилов у своєму листі до Д. Яворницького від 27.07.1891 р. умови щодо видання цієї кни­ги [3, Арх.17481], гроші на друкування якої Д. Яворницький позичив у своїх друзів М. Комстадіуса та Л. Попова [3, Арх.17474]. Наклад книги був визна­чений у 2400 примірників. Матеріальну допомогу обіцяв Д. Яворницькому через П. Саладилова і В. Котельникова — впливова осо­ба Міністерства фінансів, чоловік С. Кисель, доньки дружини М. Костомарова — А. Кисель-Костомарової. П. Саладилов пише про український вечір у Петербурзі в березні 1892 р. (шевченків­ський вечір), на якому він мав розмову з В. Г. Котельниковим стосовно матеріальної допомоги Д. Яворницькому [3, Арх.17472]. Пізніше Д. Яворницький також звертався до В. Г. Котельникова за до­помогою.

У березні — квітні 1892 р. П. Саладилов зустрічався з Д. Яворницьким у Царському Селі у М. Комстадіуса. Микола Комстадіус (1864—?) — приятель Д. Яворницького, військовий, юрист, історик-аматор, згодом генерал, письменник, член Катеринослав­ської вченої архівної комісії, нащадок гетьмана Д. Апостола [6, С. 262—264]. М. Комстадіус був останнім власником маєтку Фаліївка Херсон­ського пов. Херсонської губ. (нині — село Садове Херсонсь­кої обл.). В цьому маєтку Д. Яворницький провадив археологіч­ні розкопки, а також досліджував родинний архів Комстадіусів. Додамо, що під впливом Д. Яворницького М. Комстадіус зібрав цінні документи про історію свого роду в архівах Швеції(його предки по батьківській лінії були за походженням шведи) [7, С. 46—49]. Вна­слідок цих археологічних та археографічних досліджень Д. Явор-ницький написав книгу з історії цього села та його власників [8].

Як свідчать епістолярні джерела, Д. Яворницький підтриму­вав дружні стосунки з М. Комстадіусом протягом майже 30 ро­ків. Д. Яворницький часто гостював у Фаліївці, в маєтках матері М. Комстадіуса — С. М. Таль та її брата — генерала О. М. Си-нельникова, де також провадив археологічні дослідження [9]. Пе­ред від`їздом у Середню Азію Д. Яворницький деякий час жив у М. Комстадіуса в Царському Селі. А коли опинився на заслан~ ні в Середній Азії, М. Комстадіус зберігав у себе книги та най­більш цінні речі Дмитра Івановича. Саме М. Комстадіусу вислов­лював Д. Яворницький подяку за допомогу у виданні першого то­му «Історії запорізьких козаків» [10, С.12].

Лист П. Саладилова від 17 квітня 1892 р. свідчить про те, що він також добре знав М. Комстадіуса. [3, Арх.17483]

П. Саладилов не відвернувся від Д. Яворницького, коли остан­ній опинився на засланні в Середній Азії. Він розшукував у Пе­тербурзі необхідні для Д. Яворницького книги М. Костомарова, Єрлича та ін., домовлявся з фахівцями стосовно перекладів ста­родавніх польських документів, залучив свою знайому до пере­кладу німецьких текстів. У Самарканді у П. Саладилова були знайомі — П. В. Апрелєв, М. П. Петров та родина Єфремових, яким він рекомендував Д. Яворницького [3, Арх. 17486].

Стосунки між Д. Яворницьким і П. Саладиловим значно міц­ніють навесні 1894 р. В архіві Д. Яворницького зберігається фо­тографія П. М. Саладилова з дарчим написом 1894 р.: «Дорогому моєму другу и щирому козаку Д. И. Зварницкому» [3, Арх.17491]. Вони по­чинають звертатись один до одного на «ти». П. Саладилов до­клав значних зусиль щодо «визволення» Д. Яворницького із за­слання. Стосовно цього П. Саладилов радився з П. П. Пелехиним (1842—1917) - хірургом, професором Військово-Медичної акаде­мії в Петербурзі (1877—1889), громадським діячем, меценатом. У справі Д. Яворницького П. П. Пелехин покладав усі надії на Москву, радив Д. Яворницькому залишитися в Москві, захищати там дисертацію і шукати роботу.

П. Саладилов пропонував Д. Яворницькому вибрати який-не-будь учбовий заклад у Москві, і тоді він (П. Саладилов) почне клопотатися навколо влаштування Дмитра Івановича [3, Арх. 17487]. Коли Д. Яворницький мешкав у Москві, П. Саладилов допомагав йому влаштуватися викладачем у Строгановському училищі (1898 р.) [3, Арх. 17471], в комерційному училищі Штюрмера (1900 р.) [3, Арх. 17479]. Лист П. Салади­лова від 26.03.1900 р. свідчить, що між ним і Д. Яворницьким то­чилися розмови про повернення останнього до Петербурга [3, Арх. 17477].

У жовтні 1901 р. в листуванні Д. Яворницького і П. Саладило­ва обговорювалося питання стосовно влаштування Д. Яворницько­го в Одеському університеті [3, Арх.17476].

Листи П. Саладилова до Д. Яворницького віддзеркалюють та­кож діяльність петербурзького Товариства ім. Т. Шевченка, членом управи якого був П. Саладилов. У 1903 р. Д. Яворницький,, як член цього товариства, пожертвував йому 100 карбованців. Це були досить великі гроші, бо довічний внесок складав 50 карбованців. Д. Яворницький не тільки брав участь у діяльності петербурзького Товариства ім. Т. Шевченка і матеріально його підтримував, але й багато зробив щодо збирання пожертвувань на це Товариство серед широкого громадського загалу. З приводу цього він вів розмови з впливовою особою графом І. В. Канкриним, дійсним статським радником, маршалком Олександрівського пов. Катеринославської губ. (1886—1905).

У 1902 р. П. Саладилов мав розмову в Петербурзькій Академії Наук, зокрема з академіком Ф. Є. Коршем (1843—1915), стосовно видання лексичного матеріалу, що його зібрав Д. Яворницький [3, Арх. 19342].

У листах до Д. Яворницького П. Саладилов дав оцінку художніх творів Дмитра Івановича, радив йому скоротити дещо з етнографічного матеріалу, щоб вчений не заважав повістяреві, бо, як вважав П. Саладилов, для останнього найважливішим є «добратися до живої душі окремої людини, а не записувати те, що накопичив цілий народ». І хоча в листі не вказано назву повісті, на наш погляд, мова йдеться про твір Д. Яворницького «За чужий гріх», окремі розділи якого автор читав своїм петербурзьким друзям — П. Саладилову, К. Білиловському, Г. Вашкевичу та ін., і, як писав П. Саладилов, «я тобі дякую, і Вашкевич дякує, і багато дехто подякує за ці твої малюнки, за твій сердечний, ідеалістичний погляд на людей, за те, що ти ні з кого не глузуєш, за те, що є тебе не мідні п`ятаки, а живі люди, кожний зі своїм особливим складом, зі своїми думками; за твою, нарешті чудову мову» [3, Арх.17480].

Після остаточного переїзду Д. Яворницького з Москви до Катеринослава, стосунки його з П. Саладиловим деякою мірою послабшали. До цього треба ще додати значне службове навантаження П. Саладилова, який часто перебував у відрядженнях. В епістолярній спадщині Д. Яворницького зберігається лист П. Саладилова від 16 березня з Саратова, де він виконував різні службові справи. В цьому ж листі він повідомляв про петербурзьких земляків, які з головою поринули у політичне життя. Саме тоді П. Саладилов брав участь у виданні українського перекладу Євангелія Морачевського [3, Арх. 17480].

Останній лист П. Саладилова до Д. Яворницького, написаний 6 лютого 1908 р., містить скарги на життя, заклопотаність службовими справами, намір подати у відставку.

Резюмуючи, зазначимо, що листи П. Саладилова до Д. Явор­ницького містятьзначнуінформаціющодожиттятатворчості -обох діячів українського культурно-громадського руху кінця XIX — початку XX ст., а також є цінним джерелом з історії української колонії в Петербурзі.

Інформаційна віддача листування Д. Яворницького та П. Са­ладилова значно підвищиться, якщо вдасться виявити другу скла­дову цього епістолярного комплексу а -саме — листи Д. Яворниць­кого до П. Саладилова.

 

ПРИМІТКИ

 

1. Про Д.І. Яворницького див.: Шубравська М. М. Д. І.Яворницький: Життя, фольклористично-етнографична діяльність.— К., 1972.— 253 с.

2. Див.: Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. проф. В. Кубійович.— Париж —Нью-Йорк, 1973.—Т. 7.—С. 2693; Абросимова С.В., Ковальсь­кий М. П. Яворницький в Петербурзі // Проблеми історіографії та джерелознав­ства історії запорозького козацтва: Матеріали наукових читань Д. І.. Яворниць­кого.—Запоріжжя, 1993.—С. 9—10.

3. Див.: Дніпропетровський історичний музей (ДІМ).Ф.10.— Арх.17469—17491.

4. ЦНБ АН України.—ВР.—Ф. III.—№ 6942.

5. Інститут літератури АН України.— ВР.—Ф. 73.

6. Эварницкий  Д. И. По следам запорожцев.—. СПб, 1898.

7. Див.: Абросимова С.В. Книга Д.. І. Яворницького «Історія села Фаліївки-Садової // Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров`ї археолога, історіографа, краєзнавця, та етнографа Д. І. Яворницького.— Дніпропетровськ, І991

8. Эварницкий  Д. И. История села Фалеевки-Садовой Херсонской губернии уезда.— СПб.,1892.

9. Див.: Эварницкий Д. И. Раскопки курганов в Херсонской губ., Херсонского и Александровского уездов (в имении А.Н. Синельникова, Михайлове-Апостолове и хуторе О.В.Волковой) // Труды XI Археологического сьезда в Киеве. — М.,1901. — Т. 1, - С.718—735, і окрема відбитка; Він.же. Раскопки в Александрийском и Херсонском уездах // Труды XI археологического съезда в Киеве. — М., 1902 - Т. 2.

10. Див. Передмова автора до першого видання: Яворницький Д. І. історія запорізьких козаків.— Львів, 1990.— Т. І.

---