Меценат Григорій Степанович Тарновський (1790-1853)
Ґрунтовних досліджень життя та доброчинної діяльності Г.С.Тарновського майже немає, перша спроба була зроблена нащадком мецената М.В.Тарновським [18], а також у нашому дисертаційному дослідженні «Меценати і суспільні діячі Тарновські, їх місце і роль в історії України ХІХ ст.». Але ще з ХІХ ст. його ім’я часто згадується в літературі про життя та творчість російського композитора М.І.Глінки, українського художника та поета Т.Г.Шевченка: спогади сучасників [17], дослідження О.Кониського [9], П.Жура [6], М.Мамаєва і С.Тишко [11], Є.Міттельмана [13], Т.Каждан [8], інших. У змісті більшості з них розглядаються лише окремі епізоди з життя Г.С.Тарновського. Джерельною базою, що дозволяє ретельно висвітлити життя та доброчинні справи мецената, є родинний архів Тарновських Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського.
Григорій Степанович Тарновський став першим з родини Тарновських, кому пощастило не лише зібрати величезні багатства, а й почати благодійну діяльність, допомагаючи бідним талановитим митцям – учням Академії Мистецтв, а також чимало зробити для розвитку української культури. Разом з тим його ім’я завжди супроводжувалося різними плітками, пересудами, легендами. Ми не можемо зараз спростувати чи підтвердити їх, тому що до нашого часу збереглося для цього недостатньо документальних свідоцтв. Нам вдалося знайти джерела, що дозволяють створити історичний портрет не стільки поміщика – кріпосника, що примусовою рабською силою селян забезпечує своє розкішне життя, а для заспокоєння власних амбіцій потім віддає те, що відібрав від одних – іншим, а цілісний образ дворянина перехідної епохи, який починає аналізувати ситуацію в країні та прагне змінити її на краще, зрозуміло так, як він це вбачав за потрібне.
Григорій Степанович народився у 1790 р. в сім’ї Степана Яковича і Параски Андріївни Тарновських. Вірогідно, дитинство Г.С.Тарновського, про яке немає згадки в літературі, пройшло у селі Білоцерківці (маєтність його діда) та у Києві. В 1791 р. С.Я.Тарновського було обрано київським губернським маршалком дворянства [14, с. 32]. Освіту він отримав домашню, документальних підтверджень про його освіту нами поки що не знайдено. Якщо врахувати дані В.Л.Модзалевського, у 1791 р. С.Я.Тарновському було вже за 50 років і він мав 3237 душ в Пирятинському, Хорольському, Лубенському, Городнянському повітах [14, с. 32], то розмови про те, що Г.Я.Почека, другий чоловік П.А. Тарновської, розбагатів невідомо як [6, с. 53], не мають підґрунтя. П.А.Тарновська після смерті першого чоловіка керувала великою його спадщиною разом з другим чоловіком.
10 вересня 1797 р. (в 7 років за звичаєм того часу) Г.С.Тарновський був призначений до справ Ніжинського повітового маршалка зі званням губернського реєстратора [14, с. 34]. У 1797 – 1809 рр. Григорій Якович Почека був Ніжинським повітовим маршалком дворянства, на той час він вже одружився з П.А.Тарновською та разом з нею жив у Ніжині. Тому дитинство Григорія Степановича пройшло і у Ніжині. Рідний брат його батька, Василь Якович Тарновський, на початку ХІХ ст. був Чернігівським губернським маршалком дворянства [329, с. 33], а у липні 1803 р. Г.С.Тарновського записано до справ Чернігівського цивільного губернатора, у березні 1804 р. – звільнено; з травня 1804 р. записано у Катеринославську поштову контору на канцелярський оклад. У вересні 1804 р. йому надано чин колезького реєстратора; у березні 1806 р. – зараховано до Малоросійського поштамту, у грудні 1807 р. надано чин губернського секретаря. У вересні 1808 р. Г.С.Тарновського зараховано до справ Чернігівського цивільного губернатора, у грудні 1810 р. надано чин колезького секретаря, у грудні 1813 р. – титулярного ратника [14, с. 34]. Тобто, Г.С.Тарновський у 14 років мав чин 14 класу, у 17 років – чин 12 класу, у 20 років – чин 10 класу, у 23 роки – чин 9 класу відповідно до „Табеля о рангах” Росії. У 1812 р. разом з Г.Я.Почекою та М.Я.Почекою Г.С.Тарновський брав участь в організації народного ополчення для захисту українських губерній від вторгнення французької армії, допомагав у зборі коштів, речей для діючої армії.
У травні 1818 р. Г.С.Тарновського було призначено до канцелярії Малоросійського військового губернатора князя М.Г.Рєпніна у Полтаві. У 1918р. одружився з Ганною Дмитрівною Алєксєєвою, дочкою Д.Л.Алєксєєва та племінницею С.Л.Алєксєєва, хорольського маршалка дворянства та адепта ложі «Любов до істини». Д.Л.Алексєєв з 1808 по 1830 рр. очолював катеринославське дворянство, був власником родового маєтку Котовка, який за часи його господарювання став значним економічним та торгівельним осередком та отримав статус містечка. Його дружина, Варвара Іванівна, була дочкою катеринославського губернатора Івана Яковича Селецького та Марії Данилівни Апостол, правнучкою гетьмана Данила Апостола [1].
У цей час вже помер бездітним вітчим Г.С.Тарновського, Г.Я.Почека. П.А.Почека залишилася власницею великого майна. Найкращою садибою Почек була Качанівка, яку побудував у 80-х рр. ХVІІІ ст. фельдмаршал граф П.О.Рум’янцев-Задунайський, але у 1808 р., коли її купили Почеки, вона була в незадовільному стані та почала руйнуватися. Подружжя Почек почало перебудову палацу та значні роботи у парку.
Закінчувати перебудову довелося Г.С.Тарновському, цікаво те, що розбудова маєтків Котовка (тестя) і Качанівка (зятя) відбувалися майже одночасно, тому можна припустити, що власники садиб часто радилися між собою, можливо між ними були своєрідні змагання. Але саме з того часу починається захоплення Г.С.Тарновського живописом, музикою, театром, колекціонуванням антикваріату, а також доброчинна допомога митцям. Так, коли у 1818 році полтавці почали у збирати гроші на викуп із кріпацької залежності талановитого актора М.Щепкіна, Д.Л.Алексєєв надав 100 руб., а Г.С.Тарновський – вдвічі більше.
Поки що відсутні відомості про участь Г.С.Тарновського у діяльності масонської ложі “Любов до істини”, яка була заснована в Полтаві у травні 1818 р. саме у цей же час, коли у Полтаву було призначено Г.С.Тарновського. До неї входили майже усі чиновники з оточення М.Г.Рєпніна, а “заїжджим братом” числився у ложі близький друг та сусід по маєтку Г.С.Тарновського, масон Василь Іванович Григорович [15, с. 498].
На засіданнях ложі бувала більшість чиновників канцелярії Малоросійського генерал - губернаторства, а керівником директоральної ложі “Астрея” в Санкт-Петербурзі (до якої належала ложа “Любов до істини”) був Віктор Павлович Кочубей. Г.С.Тарновський доводився йому двоюрідним племінником. Більшість документів, що свідчили про діяльність полтавської ложі, були знищені після 1825 р. Тому можна лише припустити, що у 1818 р. Григорій Степанович Тарновський входив до масонської ложі, в Полтаву його було призначено не випадково, а з конкретною метою, а його участь в її діяльності після заборони полтавської ложі у 1819 р не висвітлювалась тому, що таємно від уряду масони почали створювати свої осередки у власних маєтках.
У 1828 р., коли власником Качанівки був Г.С.Тарновський, садибну церкву було освячено в ім’я Святого Георгія Хозевіта (єдина в Україні), одного із самих шанованих масонами за праведність та святість його життя. Зображальними джерелами того, що Тарновські мали відношення до масонського руху є численні знаки, малюнки, символи в архітектурно-художньому рішенні інтер’єрів качанівського палацу, а також саме планування садибного комплексу: парадна вісь церква – палац як зв’язок духовного та земного буття, малі садові архітектурні форми.
З того часу Г.С.Тарновський надавав значну грошову допомогу навчальним закладам. У 1831 р. він був призначений почесним наглядачем Борзенського повітового училища [14, с. 35], що передбачало фінансову підтримку навчального закладу. М.В.Тарновський знайшов документи, які розкривають життя Г.С.Тарновського у цей період: після 1820 р. Г.С.Тарновський служив у Міністерстві внутрішніх справ у Петербурзі на посаді чиновника з особливих доручень, у 1831 р. його обрано Борзенським повітовим маршалком дворянства, у 1835 р. йому надано звання камер-юнкера та чин статського радника [14, с. 105], тобто в 47 років він вже мав чин V класу, у 1843 р. Отже, ті автори, що дозволяють собі зробити з Г.С.Тарновського «пана-вискочку», допускають серйозні помилки.
Після смерті матері з другої половини 30-х рр. ХІХ ст. Г.С.Тарновський приділяє увагу влаштуванню господарства своїх великих землеволодінь, обравши своєю резиденцією садибу Качанівка. Ним було організовано кілька економічних регіонів, так званих економій, однією з провідних економій стала Парафіївська, що була розташована поряд з Качанівкою. У своїх маєтках Г.С.Тарновський запроваджував передові технології, нові галузі виробництва. Новою галуззю господарства Тарновських стало розведення цукрового буряку та виробництво цукру. У 1851 р. у с. Парафіївка почав виробництво цукровий завод Тарновських. Парафіївський цукровий завод багато років був одним з найкрупніших на Чернігівщині. Великі доходи давали Григорію Степановичу винокурні заводи, в тому числі Шовковичний та Кошарський Конотопського повіту, Юріївський та Власівський [12, с. 300-119]. Розвинуто було виробництво зерна, овочів та іншої землеробської продукції, в маєтках Г.С.Тарновського були племінні заводи домашньої худоби, він мав освічених садівників, які слідкували за розведенням садів та парків, особливо качанівського, який вже у першій половині ХІХ ст. вважався одним з найкращих в Україні. У с. Потік Г.С.Тарновський мав суконну фабрику.
Великі землеволодіння, фабрики та заводи в маєтках давали Г.С.Тарновському чималий прибуток, тому в середині ХІХ ст., його вважали одним із найбагатших українських поміщиків.Не випадково на поч. 50-х років ХІХ ст., коли Міністерство держмайна Росії збирало відомості про зразкові маєтки поміщиків, маєтки Г.С.Тарновського Кошари та Качанівка були визнані саме такими [10, с. 16].
Завдяки зусиллям Г.С.Тарновського Качанівський маєток в 30-40 рр. ХІХ ст. сформувався як унікальний український історико-культурний осередок. Г.С.Тарновський створив в Качанівці чудову резиденцію, на яку витрачав великі кошти, купував твори мистецтва, антикварні речі, але головними творцями Качанівки були десятки талановитих селян: кріпосні майстри Г.С. Тарновського виготовляли чудові меблі, багети для картин, вишивки бісером, майже все, що було потрібно для великого господарства, виготовлялося в садибі. Чудовий вівтар для качанівської церкви різав майстер Яків, він також робив чудові меблі [18, с. 141]. Є свідчення про те, що Георгієвську церкву в маєтку Г.С.Тарновського Білоцерківка Пирятинського повіту в 1848 р. побудував кріпосний майстер з Качанівки [15, с. 169].
У 30-ті рр. ХІХ ст. Г.С.Тарновський починає активну доброчинну діяльність, допомогу молодим бідним талановитим митцям. Меценатська діяльність Г.С. Тарновського пов’язана з В.І. Григоровичем. За ініціативою В.І.Григоровича у 1820 р. було створено Товариство заохочування художників, членами якого були приватні особи, а метою – усіма можливими засобами допомагати художникам, що мають “дарування” та здібності до розповсюдження усіх образотворчих мистецтв [18, с. 58]. В.І.Григорович був секретарем цього товариства, у 1829 р. В.І.Григоровича було призначено конференц-секретарем Академії Мистецтв. Ним було розроблено проект створення при київському університеті Св. Володимира філії Санкт-петербурзької Академії Мистецтв (не здійснено).
Г.С.Тарновський разом з родиною взимку жив у Санкт-Петербурзі, де мав власний будинок. У столиці починались його знайомства, а потім багаторічні дружні стосунки з відомими композиторами, художниками, що сприяло взаємозбагаченню споріднених східнослов’янських культур – української та російської. У 40-ві рр. ХІХ ст. у Санкт-Петербурзі заможні українці разом з конференц-секретарем Академії Мистецтв В.І.Григоровичем всіляко допомагали своїм талановитим землякам.
Г.С.Тарновський допомагав художнику В.Штернбергу. У 1836-1838 рр. влітку Василь Штернберг мав можливість жити та працювати в Качанівці, кімната, в якій він жив, і досі має назву “кімната Штернберга”. Саме в Качанівці ним були написані живописні понад 20 картин, а також графічні роботи та малюнки. В Качанівці В.Штернбергом було створено найкращу частину його творчої художньої спадщини, яку придбав Г.С.Тарновський, тим самим зберігши твори В.І.Штернберга для нащадків. За качанівський цикл робіт В.І.Штернбергу було присвоєно дві золоті медалі, що давало йому право виїхати коштом Академії Мистецтв на стажування до Італії. На жаль, в 29 років в Італії В.І. Штернберг помер від туберкульозу.
Г.С.Тарновський отримав звання почесного вільного общника Академії Мистецтв у 1838 р. “по уважению любви к художествам и ободрению художников русских” [18, с. 110]. Зі спогадів М.В.Тарновського нам відомо декілька цікавих фактів, які характеризують Г.С.Тарновського як знавця та цінувальника творів мистецтва: у 1845 р. Григорій Степанович їздив за кордон разом із дружиною та її племінницею Г.Є.Троциною, з цієї подорожі Григорій Степанович привіз цінні картини та твори мистецтв [18, с. 124].
Крім живопису основним його захопленням була музика. Г.С.Тарновський чимало зробив для розвитку української музичної культури, основними осередками якої на той час були поміщицькі маєтки. Оркестри поміщиків Галагана та Тарновського були відомими в Росії і кращими на Україні. Датою створення оркестру кріпосних музикантів в садибі Г.С.Тарновського Качанівка О.П.Васюта називає середину 30-х рр. ХІХ ст. [2, с. 49].
У репертуарі оркестру були: антракт “Егмонта” Бетховена, Третя Героїчна Симфонія Бетховена, “Життя за царя” та “Руслан і Людмила” Глінки, Мейєрбера, Россіні та ін. Такий репертуар підтверджує, що музиканти мали достатню професійну підготовку, власник забезпечив їм повний і гарний інструментальний склад, що диригент оркестру був талановитою людиною. Г.С. Тарновський купив у Галагана талановитого скрипаля, що отримав освіту за кордоном, скрипка його скрипаля була роботи Страдиварі, М.В.Тарновський бачив її в дитинстві у Качанівці [18, с. 125]; щодо кількості музикантів у оркестрі, то їх було від 30 до 40 чоловік. За походженням музиканти були кріпаками з навколишніх сіл. Чернігівщина завжди була знаменита своїми голосами та музиками.
Дружба Г.С.Тарновського з братами Кукольниками, М.А.Маркевичем, В.І.Григоровичем допомогла Григорію Степановичу познайомитися з відомими російськими музикантами, художниками та літераторами. У Я.В.Тарновського був чудовий портрет Г.С.Тарновського з підписом “Мій благодійник Гр.Ст.Тарновський. Помер 1853 р.», зроблений К.Брюлловим (зник у 20-ті рр. ХХ ст.) [18, с. 117]. Такі дружні стосунки укріпляли культурні зв’язки між російським на українським народами.
Одним з таких зв’язків була дружба Тарновських із відомим російським композитором М.І.Глінкою. В “Записках” М.Глінки опису Качанівки та її власника присвячено всього чотири сторінки, але вони яскраво ілюструють життя багатого мецената. Влітку 1838 р. М.І.Глінці, відомому композитору, капельмейстеру Придворної співацької капели за височайшим наказом треба було їхати в Україну для набору юних талановитих співаків для Капели. “Центром своїх операцій я обрав маєток доброго мого знайомого Григорія Степановича Тарновського, куди ми із зібраними в Чернігові дітьми попрямували…”, – записав М.Глінка [3, с. 81]. Взагалі, М. Глінка з почуттям тепла згадує своє перебування в Качанівці 1838 р., змальовуючи гостинність Г.С. Тарновського, його прагнення догодити гостям: бали, ілюмінації, танці, прогулянки, музикальні збіговиська в оранжереї по вечорах, розкриває усю теплу атмосферу Качанівської садиби, кожний час перебування в якій лікував душу, збуджував створити щось незвичайне. М. Глінка розповідає про людей, з якими там зустрівся: В.Штернберг – художник із Санкт-Петербурга, український поет-романтик В.Забіла, талановитий співак з Києва С.Гулак-Артемовський, якого Глінка в це літо вперше почув та вирішив умовити на переїзд в столицю з метою виступу на професійній сцені; родичі та сусіди Г.С. Тарновського.
М.І.Глінка мріяв ще раз повернутися в Україну, але не вдалося. Проте в Санкт-Петербурзі М.Глінка і Г.Тарновський часто зустрічались в салонах знайомих. Про те є згадки в “Щоденнику” М.Маркевича, що зберігається в Інституті російської літератури в Санкт-Петербурзі. В ньому серед записів часто зустрічається прізвище Г.С.Тарновського.
Цікава характеристика мецената належить художнику Л.Жемчужникову: “Григорій Степанович був оригінал за манерами, за одягом, з музикальним сумбуром в голові та й з таким само поняттям про живопис, але при всьому цьому я знехотя говорю про його смішні сторони, так як він був добрим і мав значні чесноти, хоча б те, що в нього мешкали та користувалися гостинністю такі знаменитості як Глінка, Шевченко, Штернберг, Микола Андрійович Маркевич»[5, с. 211].
Про те, які були відносини між Г. Тарновським та Т. Шевченком, свідчить лист Т.Г.Шевченка до мецената від 26 березня 1842 р., в якому він повідомляє, що надіслав Г. Тарновському три примірники поеми “Гайдамаки”. В змісті листа є прихована інформація. Першодрук поеми мав присвяту: “Василю Григоровичу на пам’ять 22 квітня 1838 року”, тобто дня відпускної Т.Г.Шевченка [19, с. 260]. Як відомо, кошти на викуп Т.Шевченка були отримані після лотерейного продажу портрета В.Жуковського роботи К.Брюллова, білет “виграла” сановна особа, але 2500 крб. у неї не знайшлося, тому значну частину грошей зібрали друзі, серед яких були В.І.Григорович, Г.С.Тарновський та інші. Г.С.Тарновський допоміг коштами виходу “Гайдамаків”, тому чекав поему; у цьому листі Т.Шевченко згадує реєстр, який йому залишив меценат, щоб розіслати примірники “Гайдамаків” [19, с. 260].
Другий з відомих листів Т.Г.Шевченка до Г.С.Тарновського, датований 25 січня 1843 р., теж розкриває ставлення поета до мецената: “Спасибі Вам, Григорію Степановичу, що ви мене не забуваєте, ще раз спасибі. А я вже думав, що від мене усі відмовилися, а, бач, ні, ще є на світі хоч одна справжня людина…” [20, с. 263]. У цьому листі Т. Шевченко пропонує Г.С.Тарновському свою картину “Катерина”, яку він написав влітку 1842 р. саме для Г.Тарновського. Художник описав саму картину, схематично намалював її прямо у листі. Він попросив дозволу приїхати до Качанівки влітку: “… вже як приїду, то не виганяйте мене місяць-інший, адже у мене в Україні, крім як у вас, немає притулку, а я вам ще що-небудь намалюю…” [20, с. 264]. Тон листа душевний, ввічливий. У 1843-1846 рр. вони неодноразово зустрічались в Санкт-Петербурзі, поет декілька разів відвідував Качанівку. На замовлення Г.С.Тарновського Т.Г. Шевченко виконав копію портрета князя М.Г.Рєпніна роботи Горнунга, що зберігався в садибі Рєпніних Яготин.
Для дослідників творчості Т.Г.Шевченка другої половини ХІХ ст. була характерна точка зору їх попередників, Г.С.Тарновського традиційно зображали деспотом-кріпосником. Таким змалював його П.В.Жур, автор документальної трилогії-хроніки життя Т.Г.Шевченка [6, с. 331]. У першій книзі трилогії, яка так і називається – “Літо перше”, у главі “Пани меценати і їх прісні”, Г.С.Тарновському та його племінникам дісталось дуже сильно.
Порівняємо думку П.В.Жура, автора численних досліджень радянського періоду про Т.Г.Шевченка, щодо Г.С.Тарновського з думкою та висновками сучасника Тарновських, відомого чернігівського громадівця, автора першого в історії Шевченкіани ґрунтовного дослідження життя та творчості Т.Г.Шевченка Олександра Яковича Кониського, який особисто знав Тарновських та їх оточення. Про Г.С.Тарновського О. Кониський записав так: “Йому тоді було років під 50; дітей у нього не було; в годованках у нього були небоги… Тарновський любив товариство художників, письменників, учених і артистів, чимало їх і між ними Глинка, знаменитий музика, перебували у селі Качанівці, маєтності Тарновського, де у нього був прекрасний розкішний дім і невимовно гарний парк. Тарновський належав до тих українських панів-дуків, що хоч потроху пам’ятали свій національно-народний родовід і не цуралися ідей національно-демократичних звісно, на стільки хоча, на скільки давало те панське поводження.” [9, с. 117]. Як на нашу думку, це найбільш об’єктивна характеристика мецената Г.С.Тарновського.
У 50-х рр. ХІХ ст. в Качанівці у Г.С.Тарновського жило чимало цікавих людей: Ф.Ф.Мерінг працював домашнім лікарем у Качанівці (в подальшому – знаменитий київський лікар та громадський діяч), у 1851 р. в Качанівці і Потоках жив та працював художник О.Я.Волосков. У Качанівці ним була написана відома картина “За чайним столом в Качанівці” (1852) [4]. На нашу думку, він є автором акварелі “Г.С.Тарновський на прогулянці”. Три картини качанівського циклу О.Я.Волоскова зберігаються в Сумському художньому музеї. О.Я.Волосков був вчителем малювання В.В.Тарновського-молодшого.
У 1830 – 1850 рр. деякі сучасники Г.С.Тарновського вважали його поміщиком – кріпосником, що мордував своїх селян. Але документи родинного архіву Тарновських свідчать про те, що на початку 50-х рр. ХІХ ст. поміщик Г.Тарновський спробував покращити долю своїх кріпаків нетрадиційним способом. У 1838 р. він почав працювати над заповітом, за яким передавав усі доходи зі своєї власності на заснування та утримання на вічні часи медичного факультету Київського університету Св. Володимира.
Згідно проекту заповіту Г.С.Тарновський бажав, щоб його маєтки: Парафіївка, с. Рожнівка, Качанівка, Туркенівка, Власівка, хутора Терешиха, Западня і Петрушівка – 2414 душ; також с. Кошари і Юріївка, хутір Більмасовка – 1418 душ; с. Потоки, Гришениці і Коритища – 1846 душ, що були отримані ним за заповітом його матері П.А.Почеки, а також землі і ліси – 26000 десятин, - стали власністю Київського університету [16].
Далі в документі Г.С.Тарновський пропонує свій механізм устрою суспільного життя селянських громад, що знаходились в цих селах. У пунктах 13 – 16 проекту заповіту він запропонував організувати систему громадського самоуправління: в головних селах Потоки, Кошари та Парафіївка створити головні управління, у них по 2 урядника з благонадійних селян (оклад 80 руб на рік) і по 1 писарю (оклад 140 руб. на рік). Їх обов’язок – облік, вирішення спірних питань та ін. У трьох повітах працює по 1 чиновнику від уряду з окладом 275 руб. на рік з громадських коштів, їх обов’язок – контролювати ситуацію в повітах.
Щодо власності на землю, доходності садиб та сіл Г.Тарновським було запропоновано розподілити землю таким чином: по 3 десятини на 1 ревізьку душу (1 дес. – озимі, 1 дес. – ярові, 1 дес. – пар), решту землі поділити на ділянки в 10 десятин кожна, віддати в оренду бажаючим по вільних цінах, причому кожний селянин цього маєтку мав можливість орендувати їх в першу чергу, ніж особи з інших місцевостей. Ці ділянки – власність волості, з них не можна було переселятися в іншу. Кошти за оренду поступали до громадської каси та використовувалися для погашення загальних сум. До загальних сум зараховувались кошти від оренди млинів.
У кожному селі щорічно пропонувалося обирати 3 урядники (оклад 15 руб. сріблом на рік), котрі збирають податки, оброчні гроші, а також писаря для ведення рахунків (оклад 70 руб. сріблом на рік).
За проектом заповіту кожна ревізька душа повинна була сплачувати Київському університету 3 руб сріблом на рік. Університет мав право фінансового контролю. Кошти від продажу будівель Г.С.Тарновський пропонував вкласти у приказ громадської опіки для росту процентів на користь повіту, де ця будівля знаходилась. Кошти можна було забрати лише за великого неврожаю для допомоги селянам, але тільки з дозволу Міністра освіти. Прибуток з фабрик та заводів також зараховувався на користь повіту, де вони знаходились.
Таким чином, Г.Тарновський запропонував систему місцевого самоврядування, яка сприяла поліпшенню життя селян. Проект заповіту передбачав перехід селян (за бажанням) в інший податний стан, але звільнений селянин отримував лише рухоме майно та споруди, земля залишалась у власності повіту. Після своєї смерті Г.С.Тарновський пропонував відпустити на волю 100 ревізьких душ та декількох дворових [16, арк. 22]. Але Міністерство внутрішніх справ Росії фактично відмовилося затвердити проект.
Отже, документи доводять, що Г.С.Тарновський був не лише паном меценатом, а й людиною, яка в 50-ті роки під впливом антикріпосницьких ідей почала поступово змінювати традиційні погляди на існуючу політичну систему, стан ведення господарства в поміщицьких маєтках, своє відношення до селянства. Г.С.Тарновський був одним з тих, хто напередодні реформ 1860-1870-х рр., не чекаючи наказу від уряду, самотужки та за допомогою фахівців, поступово переводив своє кріпацьке господарство на інші, капіталістичні, умови господарства.
Григорій Степанович Тарновський – одна з цікавих особистостей першої половини ХІХ ст., життя якого прийшлося на важливий історичний період – серйозні зміни в суспільно-політичному житті Європи у зв’язку з наполеонівськими війнами, розповсюдження демократичних та освітніх ідей в Україні та Росії, криза кріпосницької та політичної системи в Росії, розвиток капіталістичних відносин в господарському комплексі українських губерній. Тому дослідження суспільної та меценатської діяльності Г.С.Тарновського дозволяє нам зробити висновки про його значний внесок в розвиток української культури, зокрема створення одного з перших в Україні історико-культурних осередків в родової садибі Качанівка, який в другій половині ХІХ ст. став визначним центром українського національного відродження.
Бібліографічні посилання:
1. Абросимова С.В. Катеринославські дворяни Алексєєви (за документами родинного архіву) / /Південна Україна ХУІІІ-ХІХ століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя: РА «Тандем – У», 2003. – Вип. 7. – С. 126-140.
2. Васюта О. Музичне життя на Чернігівщині у ХУІІІ-ХІХ ст.: історико-культурологічне дослідження. – Чернігів: Деснянська правда, 1997. – 212 с.
3. Глинка М.И. Записки. – М.: Музика, 1988. – 217 с.
4. Гончаренко В. Кілька сторінок із життя О.Я. Волоскова // Сіверянський літопис. – 1995. – № 2. – С. 64-66.
5. Жемчужников Л.М. Мои воспоминания из прошлого. – Л.: Искусство, 1971. – 445 с.
6. Жур П.В. Літо перше. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1979. – 276 с.
7. Зильберштейн И.И. Художник – декабрист Миколай Бестужев. – М.: Изобразительное искусство, 1988. – 680 с.
8. Каждан Т.П. Художественный мир русской усадьбы. – М., 1997. – 298 с.
9. Кониський О.Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – К.: Дніпро, 1991. – 701 с.
10. Линюк Л.П. Матеріали родини Тарновських у Державному архіві Чернігівської області // Скарбниця української культури. Зб. наук. праць. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – Вип. 2. – С. 16-18.
11. Мамаев С.Г., Тышко С.В. Странствия Глинки. Комментарий к запискам: Украина. – К., 2000. – 184 с.
12. Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния. Сост. М. Домонтович. – СПб.: Типогр. Ф. Персона, 1865. – 715 с.
13. Міттельман Є. Глінка в Качанів ці // Музика. – 1985. – № 1. – С. 27-29.
14. Модзалевський В.Л. Малоросійський родословник. – К., 1996. – Т. 5. – Вип. 1. – С. 29-54.
15. Полтавщина: Енциклопедичний довідник. За ред. А.В. Кудрицького. – К.: Українська енциклопедія, 1992. – 1002 с.
16. Проект Г.С. Тарновського отдать доходы с принадлежащего ему имущества на учреждение и поддержание на вечные времена медицинского факультета при Киевском университете св. Владимира. – Чернігівський історичний музей. – Ал.504/2/25.
17. Спогади про Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1982. – 546 с.
18. Тарновський М.В. Тарас Шевченко і Григорій Тарновський. //Хроніка – 2000.– 1997.– Вип. 19-20. – С. 88-102.
19. Шевченко Т.Г. Лист до Г.С. Тарновського від 26 березня 1842 р. // Собр. соч. у 5 т. – Т. 5. – М., 1965. – С. 260.
20. Шевченко Т.Г. Лист до Г.С. Тарновського від 25 січня 1843 р. // Собр. соч. у 5 т. – Т. 5. – М., 1965. – С. 263-264.
