Українські землі у ХІХ ст.
Петров О.О.
Стан селянського та дворянського господарства Катеринославської губернії у 80-ті рр. ХІХ ст. (за відомостями земства і адміністрації)
Питанням орендних цін та цін за працю (робочі руки) приділяється значна увага як у звітах земських управ, так і у статистичних виданнях земств та уряду. Останні повинні були надавати усім зацікавленим особам та організаціям інформацію з цього питання. Поміщики не бажали втрачати землю й вважали, що в цілому усе залишиться як і раніше, тобто, колишні кріпаки будуть обробляти землю свого колишнього власника майже задарма. дивитися »
Кочергін І.О.
В.Д.Дунін-Борковський та його роль у впровадженні Земської реформи на Катеринославщині
Вивчення діяльності губернських установ в часи існування Російської імперії явно сьогодні не вважається актуальним напрямком української історіографії. Хоча встановлення всіх аспектів взаємовідносин державних органів влади на місцях та місцевого населення і понині є доволі важливим питанням. дивитися »
Чорнобай П.О.
Спогади О.М.Терпигорєва як джерело до історії формування науково-технічної інтелігенції Катеринослава початку ХХ ст.
Мета даного дослідження – через аналіз мемуарів О.М.Терпигорєва здійснити спробу простежити становлення, формування, розвиток науково-технічної інтелігенції Катеринослава на початку ХХ сторіччя, чи хоча б показати особу мемуариста на тлі цього процесу. дивитися »
Савченко І.В.
До історії державних установ Катеринославської губернії (1800-1825 рр.)
Важливою складовою сучасного розвитку історичної науки є актуалізація регіональної історії та краєзнавства. Водночас дослідження історії окремого регіону визначає необхідність конкретизації розвитку його адміністративного устрою, який відігравав роль механізму регулювання урядом широкого кола питань соціального, економічного, культурного життя. дивитися »
Товстоляк Н.М.
Меценат Григорій Степанович Тарновський (1790-1853)
Ґрунтовних досліджень життя та доброчинної діяльності Г.С.Тарновського майже немає, перша спроба була зроблена нащадком мецената М.В.Тарновським [18], а також у нашому дисертаційному дослідженні «Меценати і суспільні діячі Тарновські, їх місце і роль в історії України ХІХ ст.». дивитися »
Руденко Г.Г.
Дослідник та меценат (до історії стосунків Д.І.Яворницького та Г.П. Алексєєва)
В кінці XVIII – на початку ХХ сторіччя особливого значення у збереженні та дослідженні пам’яток національної історії набуває меценатська діяльність. Саме тоді приватні зібрання стають основою майбутніх музеїв України [1]. дивитися »
Доброгорська Н.В.
Благодійницька діяльність Е.К.Бродського (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Особа Ераста Костянтиновича Бродського привертає увагу кожного, хто вивчає історію нашого краю кінця ХІХ – початку ХХ ст. Це людина, яка 40 років свого життя присвятила служінню рідному повіту та губернії. Результатом його діяльності є селище, засновником якого по праву можна вважати Е.К.Бродського, та технікум, що до сьогодні готує спеціалістів у галузі сільського господарства і орієнтований більше всього на сільську молодь. дивитися »
Шапаренко Т.І.
Петро Олексійович Ган – колекціонер, меценат
Колекція старожитностей Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького поповнюється час від часу чудовими експонатами завдяки місцевим збирачам, колекціонерам і меценатам, не байдужим до розвитку і роботи музею. дивитися »
Швидько Г.К.
Василь Гегело – меценат
Однією з видатних постатей у культурному житті Катеринославщини свого часу був Василь Петрович Гегело, ім’я якого сьогодні відоме лише вузькому колу науковців та краєзнавців. Загадковість біографії цієї людини через відсутність достатньої кількості історичних джерел можна проілюструвати хоча б наступним. Відомий одеський краєзнавець, літературознавець і письменник Г.Д.Зленко у 2001 р. в газеті „Кримська світлиця” вмістив статтю під красномовною назвою „Хто він, отой Гегело?”, в якій він відкидає припущення упорядника епістолярної спадщини письменника Михайла Коцюбинського, що під цим іменем приховується поет і політичний діяч Микола Вороний (до речі, теж катеринославець). дивитися »
Бобкова О.М.
З історії благодійності на Півдні України: А.Я.Фабр
У сучасне поняття благодійності вкладається досить широкий зміст, котрий уособлює високі моральні принципи разом із громадським рівнем оцінки необхідності здійснення захисту категорій населення, які найбільш потребують підтримки. Від початку 90-х рр. XX століття серед науковців почав відроджуватися інтерес до історії доброчинності в Україні. дивитися »
Двуреченська О.С.
Благодійна діяльність катеринославської міської Думи
Доброчинна діяльність міського самоврядування Катеринослава була можлива завдяки активній громадській позиції гласних Думи і пов’язана безпосередньо з їх ініціативністю. Робота гласних на відміну від службовців Міського громадського управління (міського голови, членів управи, секретаря тощо) була безкоштовною, тому членами Думи обиралися переважно заможні люди. дивитися »
Стрижова І.А.
Роль меценатства у збереженні культурної спадщини
Все частіше й частіше чуємо, і навіть самі вживаємо, такі слова як «благодійність» та «меценатство». У сучасному світі ці явища трактуються по-різному, тому проблема походження благодійності, місця благодійної діяльності в системі суспільних відносин, форм благодійності та їхня еволюція, співвідношення понять «благодійність» та «меценатство» все ще залишається дискусійною. дивитися »
Бекетова В.М., Капустіна Н.І.
Музеї – “пам’ятники діянь на загальне добро”
Якщо намагатися встановити, скільки ж років існує саме поняття благодійництво взагалі, і, як його невід’ємна частина, меценатство – покровительство наукам і мистецтву, то перш за все з пітьми століть виринає постать Гая Цильнія Мецената. дивитися »
Гринчак М.О.
Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Як відомо, благодійність – це діяльність, завдяки якій громадські та приватні ресурси добровільно спрямовуються їхніми власниками для допомоги окремим соціально незахищеним групам людей, вирішення суспільних проблем, а також поліпшення умов громадського життя. дивитися »
Куций Іван
Галицьке русофільство ХІХ ст.: ґенеза історичної свідомості
У статті охарактеризовано русофільську течію галицької науково-історичної думки ХІХст. у призмі історичної свідомості її чільних представників, проаналізовано наукові концепції національного минулого вчених-русофілів дивитися »
Данилюк Д.Д.
Наукова спадщина Ю.І. Венеліна у світлі нових досліджень
Життя і діяльність Ю. І. Венеліна – уродженця Закарпаття, одного із фундаторів славістичної науки і засновника болгаристики в Росії краще вивчені за кордоном (1, 306 с.). Дещо зроблено і науковцями Ужгородського національного університету (20, 21, 22, 23). Закономірно, що першість у цій благородній справі належить російським вченим. дивитися »
Данилюк Д.
О.В. Духнович як історик
Дана стаття - розширений варіант доповіді автора на пленарному засіданні міжнародної наукової конференції, проведеної в Ужгородському національному університеті до 200-ліття від дня народження О.Духновича і розділу з книги Ю.Бачі, Д.Данилюка «Невідомий Олександр Духнович». Ужгород, 1992. дивитися »
Данилюк Д.
Іоанн Пастелій - предтеча Закарпатської історіографії
Працюючи над фундаментальною працею з минулого свого народу “Історія карпатських русинів” М.Лучкай сповна використав матеріали як місцевих єпархіальних і комітатських, так і зарубіжних архівів – м. Рима і Флоренції, де працював у 1829-1830 рр. (1, с.53,56). Як справжній дослідник, він також сумлінно вивчив все те, що було написано до нього з історії краю. дивитися »
Данилець Юрій
Повернення наукової спадщини Івана Орлая
Головним обов’язком нащадків є збереження і примноження історичної спадщини попередніх поколінь. Саме це завдання поставив перед собою відомий історик Закарпаття, доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету Дмитро Данилюк. Завдяки його діяльності перед нами постала ціла плеяда істориків минулого, імена яких свого часу не вивчались та замовчувались. дивитися »
Світленко С.І
Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині
Особистість видатного українського народолюбця, педагога, літератора привертала увагу дослідників вже з початку ХХ ст. [13; 15; 17]. Завдяки зусиллям відомого літературознавця А.Г.Погрібного особливо ґрунтовно розроблено внесок Б.Д.Грінченка в український літературний процес [16]. Меншою мірою вивчалася ця непересічна постать у контексті історичного краєзнавства, хоча цей напрямок уявляється вельми перспективним. Адже діяльність Бориса Дмитровича відбувалася в різних регіонах України і може вивчатися в краєзнавчому вимірі в контексті історії міст і сіл. дивитися »
Абросимова С.В
Я.Г. Гололобов у культурно-громадському житті Катеринослава кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Культурологічний підхід та антропологічна орієнтація значно активізували біографічний жанр в історичних дослідженнях, актуальність якого у вітчизняній історіографії підвищується прагненням позбутися ідеологічної заангажованості у дослідженнях минулого, “оживити” і “олюднити” історію, переосмислити творчість відомих діячів й повернути імена призабутих і невідомих, діяльність котрих заслуговує на увагу. У дослідницькому “фокусі” опиняються й контроверсійні особистості, діяльність яких не має однозначної оцінки. Проте чим більше історичних “персо-нажів” постає із забуття, тим повніше й об’єктивніше стає наше уявлення про минуле, з усіма його протиріччями і “напруженням” соціального життя. дивитися »
Данилець Юрій
Нові джерела з історії православної церкви
Православний рух вперше проявився на Пряшівщині у с. Бехерово, де у 1902 р. народ почав відкрито переходити у православ’я [5]. Незабаром у с.Великі Лучки біля Мукачева селяни оголосили про свій намір покинути унію, їх очолив І. Газій, що повернувся з США і привіз книгу о. А. Товта „Где искати правду ?” дивитися »
Швидько Г.К
Василь Гегело та його листування з Михайлом Комаровим
Однією з видатних для свого часу постатей Катеринославщини був Василь Петрович Гегело, ім’я якого сьогодні відоме дуже вузькому колу науковців і краєзнавців. Загадковість біографії цієї людини через відсутність достатньої кількості історичних джерел можна проілюструвати наступним. Відомий письменник і одеський краєзнавець Г.Д.Зленко в 2001 р. опублікував статтю під красномовною назвою “Хто він, отой Гегело?”, в якій він відкидає припущення упорядника епістолярної спадщини М.М.Коцюбинського про те, що під іменем Гегела приховується поет і політичний діяч Микола Вороний (також родом з Катеринославщини). В цій же статті він подає відомості про реально існуючу особу Василя Гегело, почерпнуті з його листів до Михайла Комарова, які зберігаються в одеському “Архіві Комарова”. Власне, це було перше оприлюднення змісту листів В.П.Гегело до Комарова і спроба на їх основі встановити деякі біографічні відомості про нього [1]. дивитися »
Голубчик Г.Д
Математик, літератор, громадський діяч Б.О. Маркович
Постать Б.О.Марковича (1853-1915?) довгий час залишалась в тіні: можливо, це тінь його відомих батьків – фольклориста Опанаса Марковича і М.О.Маркович (Вілінської). Цікавий життєвий шлях - у чомусь неповторний, у чомусь – типовий для представників його покоління, коли радикальні ідеї, діяльність гуртків не могли не привернути до себе людину небайдужу, громадська, журналістська та публіцистична діяльність, в яку він не міг не поринути з огляду на походження і оточення, можуть стати темою для окремого дослідження. дивитися »
Мирончук В.Д., Лісниковська І.С
Діячі освіти на Катеринославщині. Династія Ковалевських
Я.Я. Ковалевський та О.Я. Риндовська – яскраві постаті дореволюційної освіти. Вони поєднували блискучі організаторські здібності з плідною роботою на освітянській ниві. дивитися »
Кочергін І.О
Діяльність М.О.Корфа в земських установах Катеринославської губернії
Життя і діяльність відомого освітнього діяча Катеринославщини другої половини ХІХ ст. Миколи Олександровича Корфа (1834-1883) вже неодноразово ставало об’єктом досліджень. В них в більшій чи меншій мірі висвітлювалися всі сторони біографії М.О.Корфа. При цьому найбільше уваги приділялося його педагогічної та освітній роботі, що й не дивно, адже вона наклала сильний відбиток на все життя Миколи Олександровича. дивитися »
Ковальова І.Ф., Литовченко Л.А
І.Є.Забєлін – дослідник скіфських царських курганів півдня Катеринославщини
У безкраїх степах від порогів до пониззя Дніпра ще на початку ХХ ст. можна було побачити безліч давніх курганів, серед яких величністю та стрункими контурами виокремлювалися могили скіфських можновладців, утворюючи, за оповіданнями ІV книги Геродота – Мельпомени, родові кладовища – Герри – скіфських царів. дивитися »
Бобков В.В
До біографії К.В.Ханацького: за матеріалами архівів Москви та Сімферополя
Огляд розвитку краєзнавчих досліджень на Катеринославщині буде мати неповний вигляд без вивчення багатої історико-бібліографічної спадщини Катеринославського губернського статистичного комітету. Починаючи з 1861 р. ця організація активно включилася в краєзнавчий рух. Багатий історичний, статистичний, етнографічний матеріал був опублікований статистиками на шпальтах «Екатеринославских губернских ведомостей» [1], у «Памятных книжках Екатеринославской губернии». Основний обсяг робіт зі збору, обробки та публікації історико-статистичних даних виконував секретар комітету. дивитися »
Лиман І.І
Іов (Потьомкін), архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський, як організатор духовної освіти
Серед багатьох функцій, які виконувались єпархіальними архієреями Південної України в першій половині ХІХ ст., важливе місце посідало опікування проблемами духовної освіти. Не був виключенням у цьому плані і Іов (Потьомкін), який займав Катеринославську кафедру з 1812 по 1823 р., тобто в період, коли духовна школа як у регіоні, так і в Російській імперії в цілому переживала трансформації у зв’язку із олександрівськими реформами в освітній сфері. Метою цієї невеликої розвідки і є висвітлення діяльності архієпископа Іова як організатора духовної освіти. дивитися »
Непомнящий А. А
Кримські сторінки біографії С. І. Веребрюсова: за новими документами архівів Москви та Санкт-Петербургу
Серед блискучої плеяди численних краєзнавців Криму XIX століття лише одиниці були корінними кримчанами. Значні міграційні процеси, що відбувалися в цей час на півострові, політика уряду, спрямована на залучення сюди як робочої сили для підняття господарства регіону, так і інтелігенції для «користі наук», сприяло постійному пожвавленню місцевого освіченого товариства. У цей час піклувальниками кримського краєзнавства були представники різних національностей: греки, італійці, караїми, німці, росіяни, українці, французи. У зв'язку з цим цікава діяльність на ниві кримознавства вихідця з Катеринослава С. І. Веребрюсова. дивитися »
Сурева Н.В
Олександр Гангеблов та історія родини Гангеблових, повідомлена ним самим
Ім’я Олександра Семеновича Гангеблова (1801–1891) відоме кожному, хто більш-менш знайомий з історією декабристського руху. Першу популярність принесли О. Гангеблову його спогади. Мемуари були написані у середині 1880-х років у маєтку Гангеблових Богодарівці Верхнєдніпров-ського повіту Катеринославської губернії) і ще за життя автора опубліковані часописом “Русский архив” (1886 р.), а також вийшли окремим виданням із доповненнями (1888 р.). дивитися »
Бойко А.В.
З історії родини Остроградських
Дослідження історії шляхетних родин Південної України дає змогу персоніфікувати історію південного краю, зрозуміти уподобання, світоглядні та ціннісні орієнтації та пріоритети людей старого півдня. Дуже часто саме такі орієнтири ставали визначальними у прийнятті важливих рішень на всіх рівнях політичного та господарського життя. Особливо зростає роль цих факторів у степовому краї. дивитися »
Абросимова С.В., Гурай Л.Г
А.Чепа і невідомі маргіналії з його бібліотеки
«Может быть не мне, а после меня кому-нибудь случится мое собрание употребить в пользу для отечества нашего». З листа А. І. Чепи до В. Г. Полетики від 17.02.1810 р. дивитися »
Журба О.І
Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном?
У процесі формування образу українського панства у вітчизняній історіографії в цілому утвердилися і, на жаль, продовжують утверджуватися крайні, нерідко взаємовиключні позиції, які колись найяскравіше виявилися в заочній дуелі О.Оглоблина з О.Лазаревським. І якщо останній поклав початок вивченню соціально-економічної природи лівобережного дворянства з акцентом на найнепривабливіших сторонах його господарювання та соціальної практики, то перший, не переймаючись напрацюваннями свого опонента, підносив соціальну еліту колишньої Гетьманщини до висот національних героїв, вчинки яких повинні бути гідним прикладом наслідування та виховання наступних поколінь. дивитися »
Вовкотруб Ю.
Селянський рух на Чигиринщині у другій половині XIX ст.
Чигиринщина - одна з мальовничих місцевостей України. Природа щедро обдарувала цей край. Родючі землі, вода, чудовий клімат - все сприяло життю трударя-селянина. Протягом багатьох століть цю землю обробляли хлібороби, з дідів-прадідів вони боролись проти різних гнобителів. Однією з найяскравіших сторінок боротьби селян Чигиринщини зі своїми гнобителями була їхня боротьба у другій половині XIX ст. дивитися »
Литвинова Т.Ф.
Матеріали до біографії Василя Григоровича Полетики
А починалося все так. На початку 1990-х рр. я мала досить смутне уявлення про В.Г.Полетику і ніяк не передбачала, що серйозно зацікавлюся його персоною. Та в січні 1991 р. на конференції в Запоріжжі я почула доповідь свого наукового керівника професора Ганни Кирилівни Швидько, присвячену аналізу "Записки о малороссийском дворянстве" В.Полетики [1]. Відтоді це прізвище почало "переслідувати" мене. Працюючи над дисертацією, під час бібліотечних і архівних розшуків все частіше натрапляла на полетикінські матеріали і кінець-кінців В.Г.Полетика, так само як і його батько Григорій Андрійович, зі згоди дорогої мені Ганни Кирилівни, надовго стали одними з центральних персонажів мого наукового життя. Нині ім'я Василя Григоровича Полетики добре знають ті, хто цікавляться історією України XVIII-ХІХ ст. Відомий громадський діяч, письменник, збирач історичних документів та стародруків, якого зараховують до кола українських патріотів початку XIX ст., як і його батько, він увійшов в історію, перш за все, як один з можливих творців "Історії Русів" та автор "Записки о начале, происхождении й достоинстве малороссийского дворянства. 1809." Без згадки про нього не обходяться останнім часом навіть шкільні підручники з історії, політології тощо. Але, не дивлячись на таку пильну увагу, дослідники, як правило, обмежуються стереотипною інформацією, з тими оціночними та фактографічними неточностями, які затвердилися в історіографії і "перекочовують" з книжки в книжку. Дуже мало уваги приділяється подробицям життя та досить різноманітної діяльності В.Г.Полетики, що пояснюється, на мою думку, не лише дослідницькими завданнями та уподобаннями авторів, а й значним відривом від джерельної основи. дивитися »
Петров О.О.
Організація та методи діяльності земської і урядової статистики (порівняльний аналіз на прикладі Катеринославської губернії).
приділялася певна увага. З новіших наукових праць, де у загальному вигляді розглядалася організація та діяльність цих двох видів статистики XIX - початку XX ст., можна вказати "Нариси з історії статистики України" [5]. Проте, регіональним особливостям діяльності статистичних закладів приділялася незначна увага. Так, з вивчення статистичної справи на Катеринославщині існує лише стаття дослідниці С.В.Абросимової, яка розглядає видавничі аспекти діяльності статистичного закладу урядової статистики в Катеринославській губернії [1]. Отже, у даній статті розглядається раніше мало досліджене питання порівняння загальних і відмінних рис урядової та земської статистики на теренах Катеринославської губернії. дивитися »
Посунько О.М.
Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті XVIII — першій половині XIX століття
В останній чверті XVIII ст. сталися зміни в системі адміністративного управління і судочинства на всій території Російської імперії і, звичайно ж, на теренах підросійської України. Якщо звернутися до сучасної навчальної літератури з історії держави і права України, то можна побачити детальний аналіз даної ситуації стосовно колишніх земель Гетьманщини (коли мова йде про подальшу кодифікацію українського законодавства, про поступове переведення судочинства на російську мову, про управління містами з магдебурзьким правом і т.п.). Щодо Слобожанщини та Південної України вказується на запровадження такої ж судової системи, як в цілому по Росії [32, 295]. При цьому розгорнутої картини не подається. Дещо детальніше аналізується ситуація першої половини XIX ст., але треба зауважити, що протягом вказаного періоду все ж відбувалися певні зміни. дивитися »
Бойко А.В.
Колонізація та запорозька спадщина Південної України останньої чверті XVIII — початку XIX століття
Для Російської імперії XVIII століття одне з провідних місць у зовнішній політиці посідає східне питання. Головним завданням східної політики стає забезпечення виходу до Чорного моря та відкриття проток. За царювання Катерини II її політики розробляють стрункий механізм досягнення бажаного. Механізм цей можна визначити двома напрямками; 1) формулювання проектів і їх популяризація; 2) реалізація і захист своїх інтересів.Перший напрямок у більшій мірі розрахований на демонстрацію сили і залякування сусідів та союзників грандіозними і, на перший погляд, фантастичними планами. Водночас він повинен був перевірити їхню реакцію на проголошені наміри для вироблення реального плану дій. Другий напрямок конкретизувався поступовим завоюванням територій, проголошенням досягнутого відновленням справедливості та життєвим інтересом справедливої християнської держави і, як наслідок, декларуванням необхідності захисту інтересів за рахунок нових надбань. дивитися »
Земський Ю.С
Боротьба за національні інтереси між українцями, поляками та росіянами початку 60-х років XIX століття в Правобережній Україні
Польське повстання 1863 р. є одним із „знакових", як кажуть, апогеїв в історії становлення польської нації та формування громадянського суспільства у поляків. Зовсім не пересічне значення зіграла ця подія й в нашій історії українського націотворення. Однак у вітчизняній історіографії досі не склалося належної наукової дискусії для адекватного, ґрунтовного аналізу впливу вказаного повстання на процеси національної консолідації українців. дивитися »
Світленко С.І
Український діяч Дмитро Маркович
Дмитро Васильович Маркович репрезентував тип українського демократичного інтелігента-культурника другої половини XIX - початку XX ст. Його життя й діяльність додає цікавих штрихів до загальної картини розвитку українського національно-демократичного руху й літературно-культурного процесу в означений період. Постать Д.В.Марковича привертала увагу сучасників [3, 512-513; 18, 383, 388; 19, 114, 116], його біографія і творчість діставала загального висвітлення на сторінках енциклопедичних, довідкових видань [11; 16], підручників з літератури [4, 286-302]. Однак не можна не відмітити, що дана персоналія вивчена ще недостатньо. В зазначеній літературі абсолютно відсутні згадки про перебування Д.В.Марковича на Катеринославщині. дивитися »
Кочергін І.О
Історико-психологічний портрет О.М. Поля
На сьогодні не можна поскаржитися на відсутність ґрунтовних робіт, присвячених життю і діяльності відомого дослідника Придніпровського краю, громадського діяча, археолога і мецената Олександра Миколайовича Поля. Досліджено його родовід, громадську, підприємницьку і культурницьку діяльність. Однак, все це зовнішні прояви його особистості, які лише відображали його внутрішню сутність. Для відтворення цілісної картини варто було б з`ясувати його духовний стан, якими інтересами та ідеями він жив, що його збувало, яке місце в його житті посідала родина тощо. Слід зазначити, що це Завдання не з легких, адже О.М.Поль не залишив спогадів, його епістолярна спадщина, яка дійшла до нас, не дозволяє в повній мірі розкрити його внутрішній світ. У розпорядженні дослідника є лише розрізнені побічні свідоцтва: декілька спогадів тих, хто його знав, десяток листів та три `надруковані наукові роботи О.М.Поля, стенографічні звіти його виступів у Катеринославського губернському і Верхньодніпровському повітовому земських зібраннях. дивитися »
Журба О.І
Духовно-культурна ситуація на лівобережній Україні другої половини XVIII — першої половини XIX століття і розвиток місцевих історичних студій
Одним з найбільших знавців історичної ситуації і ці Лівобережній Україні другої половини XVII - XVIII ст. є Ганна Кирилівна Швидько, творчість, спілкування і співпраця з якою значною мірою визначили і мою власну увагу до цього регіону в історіографічному контексті, про що завжди згадую і душевною теплотою і глибокою вдячністю. Сьогодні мені важко навіть уявити, що на першому році існування кафедри історії України ДНУ, створення і формування якої найтісніше пов`язане з іменем Ганни Кирилівни, мене, молодою викладача, кинуло в жах від прохання професора під час її відрядження провести замість неї заняття спецсемінару з історії української історичної науки другої половини XVIII - першої половини XIX ст., що, гадаю, стало певним поштовхом до моїх сьогоднішніх занять. дивитися »
Харлан О.В
Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст.
Про інтенсивність архітектурного процесу в регіоні Дніпропетровської області і інших регіонах України в період Гетьманщини можливо робити висновок по кількості пам’яток архітектури цього періоду. Основою вивчення цього питання є державні списки пам’яток за результатами новітніх досліджень. Нажаль Дніпропетровський регіон в даний період мало вивчений. Якщо фортифікаційні споруди мають місце в літературі, то храмобудування зовсім не вивчено. З часом, після більш ретельного вивчення реєстр пам`яток даного регіону періоду Гетьманщини стане набагато більшим. Тема даної статті виникла при дослідженні одного з маловивчених архітектурних пам’яток колишнього Запорожжя – Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. дивитися »
Хмарський В.М.
Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України
Проблема формування української археографії і зокрема її становлення на Півдні України жваво обговорювалась на одному із секційних засідань Четвертого Міжнародного конгресу україністів, що відбувся у серпні 1999 р. в Одесі. Було визнано, що вагомий внесок у цей процес зробило Одеське товариство історії та старожитностей (далі-Товариство). [1] дивитися »
Утешева Г.В
Культурно-духовная жизнь Екатеринослава конца XIX – начала XX века на страницах справочно-статистических изданий города
В историографической традиции к справочно-стати¬сти¬че¬ской литературе, издаваемой в Екатеринославе в конце XIX — начала XX вв., сложилось потребительское отношение. Современные исследователи, часто не называя даже издания, используют, прежде всего, статистические данные для изучения тем, посвещенных хозяйственно-промышленному развитию региона. Вместе с тем данный источник несет значительную информацию по истории культурно-духовной жизни города, содержащуюся в аналитических статьях, статистических таблицах, справочных материалах, рекламных объявлениях и фотодокументах. Попытка раскрыть возможности справочно-статистических изданий для изучения данной темы и предпринимается в настоящей публикации. дивитися »
Журба О.І
Історія археографії як наукова проблема та вивчення історіографічного процесу
Ледве не чверть століття минуло з часу відомої дискусії з приводу предмета і завдань археографії як допоміжної історичної дисципліни на сторінках журналу «Советские архивы». Відтоді включення історії археографії до її предметного дисциплінарного кола майже ні в кого не викликало вже сумнівів і заперечень. Водночас, утвердження історичного сегменту як повноцінної складової частини цієї наукової дисципліни на повний зріст поставило питання про його змістовне наповнення, осмислення власних завдань, ролі й місця в історичному пізнанні. Усе це вимагало й змушувало відштовхуватися від традиційних уявлень про історико-археографічні студії, долати стереотипи, пов\'язані з актуалізацією цих досліджень крізь призму «просвітницької» корисності вивчення минулого досвіду публікацій історичних джерел для сьогоднішніх едиційних та дослідницьких завдань. Іншим боком такого роду прагматичних підходів до історико-археографічних сюжетів стало і, до речі, міцно закріпилося й продовжує існувати в загальних уявленнях про норми історико-наукової продукції переконання в абсолютній необхідності огляду археографічних публікацій з обраної дослідником теми, який (огляд) так або інакше здатен розглядатися як більш-менш самостійний історико-археографічний екскурс. Такий «ритуальний» тип дослідження через свою масовість «привчив» сучасного історика до розуміння необхідності й корисності проблемних історико-археографічних студій і закарбував у дослідницькій підсвідомості алгоритми подібних творів. Саме тому в історико-археографічній проблематиці досі продовжують переважати «екстенсивні» або «техногенні» за своїм характером підходи, суть яких зводиться насамперед до вивчення історії виникнення археографічних видань, огляду минулих публікацій історичних джерел з певної проблематики, методики їх створення. Свого часу такі підходи були не лише цілком виправданими, але й абсолютно необхідними. Зважаючи на початковий етап розробки історико-археографічної проблематики, на необхідність накопичення такого роду інформації, критичний обсяг якої в поєднанні з новими уявленнями про зміст і завдання історико-археографічних студій здатен утворювати ґрунт для якісного зростання такого роду досліджень, твори типу «Археографічна діяльність NN» (варіант – N як археограф») чи то «Археографія у творчості NN» або «Діяльність N-ї археографічної комісії», «Археографічні видання з питань...» до сьогодні, особливо на тлі незадовільно розробленого українського археографічного поля, усе ще зберігають і досить довго ще будуть зберігати фахову актуальність і привертати до себе професійний інтерес.
дивитися »
Луняк Є
Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії
Зарубіжна українська історіографія Кирило-Мефодіївського товариства (братства) існує вже понад століття. У даній роботі розглянуті лише україномовні праці зарубіжних українців, оскільки іншомовні роботи – це тема іншого дослідження.Початок зарубіжній українській історіографії Кирило-Мефодіївського товариства поклали праці Михайла Драгоманова Після свого виїзду 1876 р. за кордон М. П. Драгоманов опинився в становищі політемігранта. Перебуваючи в Женеві (Швейцарія), а згодом в Австро-Угорщині та Болгарії, М. П. Драгоманов займався активною видавничою діяльністю. Його твори німецькою, французькою та італійською мовами мали привернути увагу світової громадськості до української проблеми. У великій кількості українських праць М. П. Драгоманов звертався до української спільноти. Кирило-Мефодіївське товариство посідало у творчості Драгоманова дуже важливе місце як один з чинників українського національного руху. Саме товариство уявлялось йому як невеличкий гурток київських мрійників, просякнутих «христовою вірою» та «святим письмом». Найбільш радикальною силою в братстві М. Драгоманов, звичайно, визнавав Шевченка, хоча й зазначав, що до братства «формально Шевченко не належав», а саме воно найімовірніше не мало впорядкованої організації. Керівником товариства обґрунтовано визнано М.І. Костомарова. Розглядаючи витоки ідеології товариства, М. Драгоманов відзначав особливу роль європейських прогресивних ідей, демократичного «всеслов`янства» (панславізму), який не був тотожним московському слов\'янофільству. М. Драгоманов особливо наголошував, що кирило-мефодіївців ні в якому разі не слід уважати революційною організацією, якою був, наприклад, сучасний їм гурток петрашевців. Не був революціонером і сам найреволюційніший з братчиків Т. Шевченко [12, с. 7 - 133, 134 - 144, 338, 415].
дивитися »
