Середина XVII - кінець XVIIІ ст. Козацька доба
Грибовський В.В.
Обставини та хід переміщення причорноморських ногайців до Північно-Західного Кавказу на початку 70-х років XVIII ст.
У цій статті ми визначили собі завдання простежити як саме у даний період формувалася позиція російського уряду стосовно причорноморських ногайців, котра еволюціонувала від початкового наміру створення окремого ногайського князівства, контрольованого царатом, до плану так званого “відновлення” незалежності Кримського ханства й формального повернення під його юрисдикцію ногайських орд. дивитися »
Бойко А.В.
З історії родини Остроградських
Дослідження історії шляхетних родин Південної України дає змогу персоніфікувати історію південного краю, зрозуміти уподобання, світоглядні та ціннісні орієнтації та пріоритети людей старого півдня. Дуже часто саме такі орієнтири ставали визначальними у прийнятті важливих рішень на всіх рівнях політичного та господарського життя. Особливо зростає роль цих факторів у степовому краї. дивитися »
Векленко В.О
Чернігівське видання Нового Завіту 1717 року з присвятою гетьману Івану Скоропадському
В умовах втрати більшості українських стародруків XVII – початку XVIII ст., неабияке значення для дослідження мають поодинокі знахідки, котрі іноді трапляються серед приватних зібрань або державних сховищ. Збереження і введення до наукового обігу подібних раритетів входить до важливих напрямків досліджень української історії козацької доби. дивитися »
Заруба В.М
Миргородський полк у структурі територіального та адміністративного устрою “Війська Запорозького”
Станово-територіальне суспільно-політичне утворення державного типу “Військо Запорозьке”, більше відоме у науці під назвою “Українська козацько-гетьманська держава XVII-XVIII ст.”, або Гетьманщина, мало власний адміністративно-територіальний полково-сотенний поділ. Полк і сотня виступали одночасно як військовий підрозділ, територіальна одиниця та судовий округ. При цьому, “Військо Запорозьке” являло собою військову та державно-політичну автономію спочатку у складі Речі Посполитої (від Зборівської угоди 1649 р. до Переяславської Ради 1654 р.), а потім у складі Російської держави (царства й імперії), від 8 січня 1654 р. (Переяславської Ради) і до ліквідації полково-сотенної адміністрації Лівобережної України у вересні 1781 р. та впровадження поділу цієї території на намісництва (губернії) з січня 1782 р. дивитися »
Яценко В.Б
Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни
На початку 40-х рр. XVIII ст. буремні роки правління Анни Іоанівни поступились місцем „феєричному” царюванню Єлизавети Петрівни 1741-1761 рр. При висвітленні єлизаветинської доби історики доволі часто зазначають, що в своїй політиці щодо українських автономій імператриця, на догоду примхам свого серця, відмовилась від інкорпораційного курсу своїх попередників, (Петра І та Анни Іоанівни) чим на два десятиріччя подовжила життя Гетьманщині та слобідським полкам. Подібні підходи, зокрема, подибуємо в працях І.Срезневського, А.Шиманова, В.Пархоменка, Д.Багалія, В.Наумова [1, с.344-345; 2, с.407; 3, с.85; 4, с.65]. Проте а чи дійсно воно було так? Якщо прискіпливіше придивитися до „української” політики Петербурга в означений час, ідеалістичність одразу зникає. дивитися »
Шалобудов В.М
Особенности денежного обращения XVII – XVIII веков в Нижнем Присамарье
Денежное обращение Украины на протяжении XVII века базировалось, в основном, на западноев-ропейской монете. В розничной торговле господствовала польская мелочь, что и не удивительно, учитывая вхождение этих земель в сферу влияния Польши (7. С.12). Приток российской монеты в пограничные земли Присамарья начал увеличиваться лишь к началу XVIII века – сначала в виде проволочных серебряных копеек, а затем, вслед за денежной реформой Петра I, меди и крупных се-ребряных номиналов. Однако огромная масса привычной для населения западноевропейской монеты продолжала участвовать в торговых операциях и после окончательного вхождения этих территорий в состав Российского государства (7. С.133). дивитися »
Кузик Т.Л
Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку
Історія Старосамарської (Богородичнянської) сотні тривалий час залишалася безладним сплетінням, в якому злилися воєдино обривкові дані про Стару Самару (Богородичне), Самарчик (інша назва - Новоселиця, в межах сучас. м. Новомосковськ), "городок старинный запорожекий Самарь". Упорядникам третього тому "Архіву Коша" вдалося "роз `єднати" Стару Самару - центр сотні, та Самарчик - центральне поселення Самарської паланки [1, 7-9, 773-775], а названим дослідникам - поставити крапку у дискусії про місцезнаходження Новобогородицької фортеці та містечка Стара Самара. Але Старосамарська сотня залишається цікавим об `єктом дослідження для тих, кого в історії вабить унікальне — це була єдина залінійна сотня Полтавського полку — острівець полкової юрисдикції у володіннях Війська Запорозького Низового. дивитися »
Гісцова Л.З
Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року як джерело до вивчення історії поселень вольностей військових
Серед масових архівних джерел XVIII - першої чверті XX століття зберігається багато таких, які досі не знайшли свого дослідника і залишаються в основному невикористаними. До таких належать метричні, а особливі сповідні книги, яких тільки в ЦЦІАК України нараховується близько 20 тисяч При цьому згадані джерела є першорядними для вивчення демографічних процесів в Україні, історії церкви, історії міст і сіл, а для таких регіонів, як Південь України, - історії заселення краю. Залежно від збереженості книг можна вивчати демографічні зміни багатьох населених пунктів упродовж ста і більше років. дивитися »
Шалобудов В.М
Свідчення використання протикорабельної артилерії у матеріалах Богородицької фортеці
Не викликає заперечень той факт, що Дніпро та його припливи відігравали неабияке значення у житті України. Ще з давніх часів тут було розвинуте рибальство, а водними шляхами просувалися численні торгівельні каравани. Майже усі воєнні походи здійснювалися з використанням човнів, потрібних для переправ та просування по воді. дивитися »
Ковальова І.Ф
Ступінь використання археологічних джерел у дослідженнях з козацької проблематики
Одним з дискусійних питань археологічної науки залишається визначене часових вимірів, в котрих остання реалізує свій пізнавальний потенціал Досить часто воно поставало в XIX та минулому століттях, а сьогодні І тільки не втратило гостроти., а й отримало особливу актуальність, як за рахунок нашого віддалення у часі від об`єктів досліджень, так і завдяки деякому розчаруванню у можливостях історичних реконструкцій на підставі виключно письмових джерел. дивитися »
Каюк С.М
Знищення Запорізької Січі і доля П.Калнишевського
1775 рік став знаковим як у житті запорозького козацтва, так і кошового отамана П.Калнишевського. Запорозька Січ була ліквідована російським військами за наказом Катерини II, а січова старшина - кошовий П.Калнишевський, писар І.Глоба та суддя П.Головатий - заарештовані, а згодом заслані в далекі монастирі. Ці факти є настільки загальновідомими беззаперечними, що давно вже не потребують ніяких пояснень. Проте, до сих пір є незрозумілим, чому запорозьку старшину, яка віддала Січ без будь-якого спротиву, так жорстоко покарано? Адже мова йшла спочатку про смертну кару для старшини, яку потім «с височайшого соизволення» було замінено на довічне заслання. дивитися »
Ченцова Н.В
Джерела до історії Запоріжжя часів Нової Січі
Всеукраїнська наукова конференція «Постать Петра Калнишевського та історична спадщина запорозького козацтва ХVІ-ХVШ ст.» в м. Нікополі у жовтні цього року та урочисті заходи, присвячені особистості останнього кошового отамана Нової Запорозької Січі, спонукали істориків і краєзнавців цілеспрямовано обговорити набуті результати сучасних досліджень та порівняти їх із загальноусталеними і майже хрестоматійними. дивитися »
Галь Б.О
"Лицарі другого сорту": декілька нотаток для історії "мілітарної контреволюції"
Київський історик Олексій Сокирко досліджує еволюцію найманого (охотницького) війська та його роль в устроєвій моделі Лівобережної Гетьманщини періоду т.зв. „політичної стабілізації". Втім, через вивчення цього „своєрідного пагона військово-політичної системи гетьманату" розглядається більш широке й значуще питання співіснування ранньомодерних явищ із традиційними становими (в даному випадку -військовими) організаціями. дивитися »
Ляшко Ю
Скарб і комплекс знахідок доби козаччини із села Жаботин
Сотенне містечко Чигиринського полку - Жаботин (тепер село Кам`янського району Черкаської області) згадується в ба¬гатьох історичних джерелах XVII ст. Його згадує і турецький мандрівник Евлія Челебі у своїх записах. Перша письмова згадка про цей населений пункт, як центр Жаботинського ключа Чигиринського староства відноситься до 1643 р., з 1649 р. це вже. сотенне містечко Чигиринського полку [2, 310]. дивитися »
Литвинова Т.Ф.
Матеріали до біографії Василя Григоровича Полетики
А починалося все так. На початку 1990-х рр. я мала досить смутне уявлення про В.Г.Полетику і ніяк не передбачала, що серйозно зацікавлюся його персоною. Та в січні 1991 р. на конференції в Запоріжжі я почула доповідь свого наукового керівника професора Ганни Кирилівни Швидько, присвячену аналізу "Записки о малороссийском дворянстве" В.Полетики [1]. Відтоді це прізвище почало "переслідувати" мене. Працюючи над дисертацією, під час бібліотечних і архівних розшуків все частіше натрапляла на полетикінські матеріали і кінець-кінців В.Г.Полетика, так само як і його батько Григорій Андрійович, зі згоди дорогої мені Ганни Кирилівни, надовго стали одними з центральних персонажів мого наукового життя. Нині ім'я Василя Григоровича Полетики добре знають ті, хто цікавляться історією України XVIII-ХІХ ст. Відомий громадський діяч, письменник, збирач історичних документів та стародруків, якого зараховують до кола українських патріотів початку XIX ст., як і його батько, він увійшов в історію, перш за все, як один з можливих творців "Історії Русів" та автор "Записки о начале, происхождении й достоинстве малороссийского дворянства. 1809." Без згадки про нього не обходяться останнім часом навіть шкільні підручники з історії, політології тощо. Але, не дивлячись на таку пильну увагу, дослідники, як правило, обмежуються стереотипною інформацією, з тими оціночними та фактографічними неточностями, які затвердилися в історіографії і "перекочовують" з книжки в книжку. Дуже мало уваги приділяється подробицям життя та досить різноманітної діяльності В.Г.Полетики, що пояснюється, на мою думку, не лише дослідницькими завданнями та уподобаннями авторів, а й значним відривом від джерельної основи. дивитися »
Посунько О.М.
Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті XVIII — першій половині XIX століття
В останній чверті XVIII ст. сталися зміни в системі адміністративного управління і судочинства на всій території Російської імперії і, звичайно ж, на теренах підросійської України. Якщо звернутися до сучасної навчальної літератури з історії держави і права України, то можна побачити детальний аналіз даної ситуації стосовно колишніх земель Гетьманщини (коли мова йде про подальшу кодифікацію українського законодавства, про поступове переведення судочинства на російську мову, про управління містами з магдебурзьким правом і т.п.). Щодо Слобожанщини та Південної України вказується на запровадження такої ж судової системи, як в цілому по Росії [32, 295]. При цьому розгорнутої картини не подається. Дещо детальніше аналізується ситуація першої половини XIX ст., але треба зауважити, що протягом вказаного періоду все ж відбувалися певні зміни. дивитися »
Бойко А.В.
Колонізація та запорозька спадщина Південної України останньої чверті XVIII — початку XIX століття
Для Російської імперії XVIII століття одне з провідних місць у зовнішній політиці посідає східне питання. Головним завданням східної політики стає забезпечення виходу до Чорного моря та відкриття проток. За царювання Катерини II її політики розробляють стрункий механізм досягнення бажаного. Механізм цей можна визначити двома напрямками; 1) формулювання проектів і їх популяризація; 2) реалізація і захист своїх інтересів.Перший напрямок у більшій мірі розрахований на демонстрацію сили і залякування сусідів та союзників грандіозними і, на перший погляд, фантастичними планами. Водночас він повинен був перевірити їхню реакцію на проголошені наміри для вироблення реального плану дій. Другий напрямок конкретизувався поступовим завоюванням територій, проголошенням досягнутого відновленням справедливості та життєвим інтересом справедливої християнської держави і, як наслідок, декларуванням необхідності захисту інтересів за рахунок нових надбань. дивитися »
Ченцова Н.В
Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій
Вивчення питань соціальної історії та впливу історичних подій на економічний і духовний розвиток певного суспільного стану, закріплення за ним окремого світобачення, норм поведінки неможливе без виокремлення і розгляду біографічного матеріалу. Існує солідна кількість робіт, присвячених видатним постатям доби козаччини в Україні, але персоналії діячів останнього періоду козацтва вивчені набагато менше. Джерельний комплекс архіву Коша Нової Запорозької Січі дає можливість простежити становлення, принаймні, одного покоління військових і політичних діячів Нової Запорозької Січі, тих, хто виступав "керманичем" соціальних і політичних процесів, репрезентував у середині-кінці XVIII століття запорозьке козацтво як чинник загальноісторичного процесу. дивитися »
Журба О.І
Духовно-культурна ситуація на лівобережній Україні другої половини XVIII — першої половини XIX століття і розвиток місцевих історичних студій
Одним з найбільших знавців історичної ситуації і ці Лівобережній Україні другої половини XVII - XVIII ст. є Ганна Кирилівна Швидько, творчість, спілкування і співпраця з якою значною мірою визначили і мою власну увагу до цього регіону в історіографічному контексті, про що завжди згадую і душевною теплотою і глибокою вдячністю. Сьогодні мені важко навіть уявити, що на першому році існування кафедри історії України ДНУ, створення і формування якої найтісніше пов`язане з іменем Ганни Кирилівни, мене, молодою викладача, кинуло в жах від прохання професора під час її відрядження провести замість неї заняття спецсемінару з історії української історичної науки другої половини XVIII - першої половини XIX ст., що, гадаю, стало певним поштовхом до моїх сьогоднішніх занять. дивитися »
Апросіна О.В.
«Польські аннали» Веспасіана Коховського як джерело до історії України середини і третьої чверті XVIII ст.
Події Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. були і залишаються однією з найважливіших віх на шляху побудови Української незалежної держави. Протягом останніх десятиріч завдяки копіткій праці фахівців Києва, Дніпропетровська, Львова побачила світ ціла низка джерелознавчих праць. Проблеми джерелознавства історії України козацької доби були досліджені у роботах М.П.Ковальського, Г.К.Швидько, Ю.А.Мицика; об`єктом досліджень Д.С.Наливайка, І.Плохія стали "записки іноземців"; у джерелознавчих працях М.Р.Кучернюка, Я.Федорука досліджувалися документальні джерела, насамперед дипломатичні [1]. Ці та інші роботи створили фундаментальне підґрунтя для подальших джерелознавчих досліджень. дивитися »
Харлан О.В
Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст.
Про інтенсивність архітектурного процесу в регіоні Дніпропетровської області і інших регіонах України в період Гетьманщини можливо робити висновок по кількості пам’яток архітектури цього періоду. Основою вивчення цього питання є державні списки пам’яток за результатами новітніх досліджень. Нажаль Дніпропетровський регіон в даний період мало вивчений. Якщо фортифікаційні споруди мають місце в літературі, то храмобудування зовсім не вивчено. З часом, після більш ретельного вивчення реєстр пам`яток даного регіону періоду Гетьманщини стане набагато більшим. Тема даної статті виникла при дослідженні одного з маловивчених архітектурних пам’яток колишнього Запорожжя – Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. дивитися »
Гугля Віктор
Суботів Хмельницьких. (частина 2)
Електронна версія книги.Частина 2. дивитися »
Гугля Віктор
Суботів Хмельницьких. (частина 1)
Електронна версія книги.Частина 1. дивитися »
Грибовський В.В.
Ногайські орди в державній системі Кримського ханства
Увесь спектр політичних відносин кочових суспільств не мав більшості атрибутів, властивих для держав землеробського світу. Б.-А.Б. Кочекаєв не без підстав зауважив, що в традиційному розумінні ногайців “підданство” значило не більше, ніж “протекція” [[i]], перебування слабшого під захистом сильнішого, котре виключало сталі політичні зв`язки. Кочовик, підпорядковуючись військово-політичній силі, що переважала його власну, залишався незалежним у повсякденному житті, на рівні свого мікроколективу. Ця прикметна риса визначалося характером економіки та укладом побуту кочовиків, непідвладних державній регламентації тією мірою, що була характерною для землеробських суспільств. Адже політоґенез номадів не йшов далі стадії протодержави-чіфдом [[ii]], чим визначалась і специфіка їхнього підпорядкування розвиненим політичним системам землеробських народів. дивитися »
Іващенко Г.
Герць паперових лицарів
Є припущення, що гральні карти придумали ще жерці Древнього Єгипту [1]. Геродот розповідає про гру, що нагадує картярську, в Мідії в VIII—VII ст. до Різдва Христового [2, c.5]. На думку інших авторів, карти, як і компас, папір, порох, сірники було «винайдено» в Китаї значно пізніше, аж у XII ст. н. е. [3] Останні посилаються на першу письмову згадку про картярську гру, знайдену в словнику Чінг-цзетунга, з яким європейці ознайомились 1678 р. Мабуть, XII ст. це вже запізно, бо в інших джерелах можна надибати на твердження про те, що задовго до нашої ери у тих же китайців та японців були якщо й не карти, то щось на зразок — дощечки з дерева та слонової кості [4]. Енциклопедичний словник видавництва «Бр. А. и И. Гранат и К°» на питання про місце виникнення гральних карт відповідає так: «винайдення гральних карт приписують китайцям, індусам, єгиптянам, арабам» [5, c.570]. Загалом же питання про місце виникнення та ґенезу гральних карт лишається відкритим. дивитися »
Буланова Н.
До питання про будівництво церков у козацькій паланці.
До недавнього часу в Історичній науці і громадській свідомості була поширена думка, що запорозькі козаки вели досить розгуль¬ний спосіб життя, мало дбаючи про Бога та моральні цінності. Ця думка ґрунтувалася на уявленні про релігійну людину як таку, котра повинна жити як ідеальний чернець, не пропускаючи жодної служби і дотримуючись усіх постів. Цьому також сприяло жартівливе зображення запорозьких козаків у народних піснях такими, що не можуть відрізнити «попа від козла і церкву від «скирти». дивитися »
Репан О. А.
Старшинський реєстр 1736 року
Сучасна українська історіографія приділяє певну увагу елітним групам суспільства, зокрема старшинській верстві. Спираючись на доробок попередників [1], історики досліджують персональний склад козацької верхівки, її правове становище, стосунки з російським урядом, біографії старшин. [2] Джерельна база теми, особливо якщо говорити про друковані джерела, не є достатньо широкою. дивитися »
Герасименко Н.О.
До історії київської академії в гетьманство Д. Апостола
На початку ХУІІІ ст., в результаті репресивних заходів Петра I, пов`язаних з переходом у 1708 р. гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХII, Київська академія перебувала в стані занепаду. Так, якщо за І.Мазепи в академії навчалося до двох тисяч студентів, то при його наступнику - І.Скоро¬падському їх кількість скоротилася до 161. Причиною цього був царський указ, виданий у лютому 1709 р., за яким студентам з Правобережної України було заборонено в ній навчатися. [1, С.160] дивитися »
Репан О. А.
Миргородський полк в російсько-турецькій війні 1735-1739 рр.
Тема пропонованої шановному читачеві статті знаходиться на перетині воєнної історії та краєзнавства. Після тривалої неуваги, зараз воєнна історія, зокрема козаччини, розробляється досить динамічно. Варто згадати хоча б роботи І.Стороженка [1], В.Заруби [2], О.Сокирка [3], Г.Шпитальова [4]. Одночасно все ще не розроблена докладно воєнна історія полків, які складали Гетьманщину. Хоча спроби такого роду є [5], але вони зосереджені не стільки на воєнній історії, скільки на історії полку загалом і, на жаль, не представлені у вигляді монографічних досліджень та не викладені в Інтернеті, що суттєво ускладнює доступ до результатів таких досліджень. Сюжет, пов’язаний із участю Миргородського полку в російсько-турецькій війні 1735-1739 років, не знайшов висвітлення в історіографії, хоча деякі факти містять дослідження А.Байова [6], О.Апанович [7] та вже згадувана монографія Г.Шпитальова. дивитися »
Яценко В.Б
Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни
На початку 40-х рр. XVIII ст., буремні роки правління Анни Іоанівни поступились місцем „феєричному” царюванню Єлизавети Петрівни 1741-1761 рр. При висвітленні єлизаветинської доби історики доволі часто зазначають, що в своїй політиці, щодо українських автономій, імператриця, на догоду примхам свого серця, відмовилась від інкорпораційного курсу своїх попередників, (Петра І та Анни Іоанівни) чим на два десятиріччя подовжила життя Гетьманщині та слобідським полкам. Подібні підходи ми зокрема подибаємо в працях І. Срезневського, А. Шиманова, В. Пархоменка, Д. Багалія, В. Наумова [1, с. 344-345; 2, с. 407; 3, с. 85; 4, с. 65]. Проте а чи дійсно воно було так? Якщо ми прискіпливіше придивимось до „української” політики Петербурга, в означений час ідеалістичність одразу зникає. дивитися »
Репан О. А.
Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. (частина 2)
Диссертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.Частина 2. (Дисертація розділена на три частини заради економії часу завантаження. Список використанних джерел та літератури подається в кожній частині окремо, список скорочень -тільки в 1-ій, додатки - в 3-ій) дивитися »
Репан О. А.
Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. (частина 3)
Диссертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.Частина 2. (Дисертація розділена на три частини заради економії часу завантаження. Список використанних джерел та літератури подається в кожній частині окремо, список скорочень -тільки в 1-ій, додатки - в 3-ій) дивитися »
Репан О. А.
Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. (частина 1)
Диссертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.Частина 1. (Дисертація розділена на три частини заради економії часу завантаження. Список використанних джерел та літератури подається в кожній частині окремо, список скорочень тільки в 1-ій, додатки - в 3-ій) дивитися »
Степанков Валерій
Формування української державницької ідеї 1648-1649
До середини XVII ст. український народ внаслідок колоніальної політики Польщі потрапив у катастрофічну ситуацію: було втрачено еліту; стався розкол серед духовенства, що призвело до міжусобної боротьби; міщанство в найбільших містах було усунуте від управління і справ торгівлі; виникли несприятливі умови для розвитку національної мови, культури тощо. Реальною ставала загроза етноциду. Врятувати від нього могла лише відчайдушна боротьба за створення незалежної держави. На жаль, як свідчать джерела, український народ підійшов до національної революції, не маючи у своїй свідомості сформованої державницької ідеї, що вкрай негативно вплинуло на розвиток визвольних змагань XVII ст. Революція спалахнула 1648 р. і тривала до 1676 р. її головний зміст полягав у розв`язанні двох завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й утвердження у ній нового соціально-економічного ладу, в основі якого мала лежати дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю[1]. Саме на початку революції, протягом 1648 — першої половини 1649 рр., завершується період становлення української державницької ідеї. З`ясуємо основні аспекти цього складного процесу. дивитися »
Маслійчук Володимир
Нові дані до біографії Івана Сірка
Іван Сірко з’являється на історичній арені 1653 р. До цієї ж дати його біографія залишається майже не відомою. Виявлені на початку XX ст. В.Данилевичем та іншими істориками документи дозволяють реконструювати частину біографії І.Сірка 1644-1647 рр. Перший пропонований документ – чолобитна українських мешканців міста Усерда, російської фортеці на Бєлгородській лінії на чолі з Іваном “Сериком”. Другий виявлений документ – неопублікований свого часу матеріал для збірника “Воссоеденение Украины с Россией”, що зберігається в Науковому архіві Інституту історії Національної Академії наук України. Документ підготовлений до друку, копія звірена з ориґіналом. Це джерело дозволяє пролити світло на факти біографії І.Сірка 1646-1647 рр. дивитися »
Репан О. А.
Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації.
Сучасним українським історикам доводиться надолужувати нерозробленість багатьох аспектів вітчизняної історії. Незважаючи на традиційність воєнно-історичної тематики, велика кількість тем та проблем потребують вивчення, в тому числі в, здавалося б, благополучній царині історії козаччини. Воєнна історія лівобережного козацтва у ХУІІІ ст. досліджена слабко. Відповідно, це стосується і участі лівобережних козаків у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Як українські, так і російські автори зачіпали цю проблематику в своїх роботах [7,8,11,12,13,14], проте цілісно тема не розроблялася. дивитися »
Стороженко Іван
Деякі аспекти воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року
Автор проводить дослідження аспектів воєнного мистецтва та морально-психологічних питань у битві під Берестечком 1651 року. дивитися »
Кресін Олексій
Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української еміграції XVIII ст.
Як відомо, при обранні гетьманом І. Мазепи 1687 р. між ним, старшиною та царським урядом було укладено так зв. Коломацький договір, що регламентував українсько-російські відносини і містив декілька нових положень порівняно з попереднім Конотопським договором 1672 р. Він загалом отримав негативну оцінку в історіографії як такий, що заклав основи конфлікту української автономії з Москвою. На думку О. Оглоблина, Коломацький договір принципово суперечив попередній традиції українсько-російських договорів і ставив під питання саме існування державності Війська Запорозького. Вчений зробив висновок, що «та ідея, яка була закладена в Переяславську угоду, до кінця XVII століття цілковито втратила всякий кредит» [1]. О. Субтельний наголошував на тому, що умови Коломацького договору «суперечили автономії українських земель», збільшуючи конфліктний потенціал відносин Війська Запорозького з царським урядом [2].
дивитися »
Яценко В.Б
Взаємовідносини Московської держави та Війська Запoрізького низового в контексті інтеграційних перетворень в кінці XVII - на початку XVIII ст.
Кінець XVII – початок XVIII ст. став часом всеохопливих змін в житті Московського царства. Активно беручи участь з середини XVII ст. в боротьбі за домінування в Балтійсько-Чорноморському регіоні, Московська держава одночасно увійшла у фазу внутрішньої трансформації, зумовленої модернізаційними заходами, що проводили представники нової династії Романових [25, c. 47]. Особливо дані процеси далися в знаки за доби царювання Петра I. Останній, відмовившись від поміркованих темпів модернізаційних перетворень своїх попередників, розпочав радикальну реформу в середині держави. Її наслідком, як відомо, було перетворення Московського царства на вестернізовану Російську імперію. дивитися »
Виноградов Г.М
Імітація монаршої поведінки в "дивних" вчинках Богдана Хмельницького на початку 1649 р.
Увага до постаті Богдана Хмельницького як на фаховому, так і на дилетантському рівні не вщухає вже, навіть попри періодичні офіційні чи неофіційні заборони, протягом трьох з половиною століть. Політичні та ідеологічні чинники, як можна спостерігати останні півтора десятиліття в Україні та, частково, у Польщі, регулярно посилюють інтерес до біографії гетьмана, його вчинків, наслідків діяльності, супроводжуючись, як нерідко трапляється в аналогічних ситуаціях, створенням зі складної, протирічливой, трагічної постаті Б.Хмельницького національного ідола, усі дії якого набувають містичного, пророчого, апріорно історично-виправданого характреру. дивитися »
Маслійчук Володимир
Щербінінська Комісія та скасування слобідських полків 1762 – 1764 рр.
Доба модернізаційних змін завжди загострює проблематику попереднього розвитку. Для історика джерела цієї доби є істотним чином найбагатшими на історичні відступи. Потреба скасування або збереження тих чи інших суспільних звичаїв загострюється на рівні полемічних зауважень, урядових постанов та історичних творів. Модернізація нищить традиційні відносини, маскуючи певною мірою сутність скасованого гучними заявами, або й навіть наголошенням вірності традиціям. дивитися »
Чухліб Тарас
Гетьман Юрій Хмельницький та його наступники у турецьких планах завоювання Центрально-Східної Європи (1676 - 1699 рр.)
Османська імперія, яка після завоювання Константинополя претендувала на спадщину римських і візантійських імператорів, у другій половині ХVII ст. переживала нелегкий час. Зважаючи на внутрішні проблеми, політична еліта імперії намагалась надати нового поштовху ідеї "священної війни з невірними", призупинивши тим самим кризові явища всередині країни. Антитурецький за своїм характером Андрусівський договір 1667 р. між Річчю Посполитою і Московською державою докорінно змінював розстановку сил у Східній Європі і був небезпечний для геополітичних планів Османської імперії і залежного від нього Кримського ханства, зважаючи на можливе об’єднання воєнної потуги двох тогочасних "супердержав". дивитися »
Цибульський Валерій
Держава Богдана Хмельницького і Переяславська Угода в працях В`ячеслава Липинського
Серед дослідників Хмельниччини В. Липинський займає поважне місце. Це пояснюється в першу чергу тим, що він був головним ідеологічним батьком ідеї нового державницького історіографічного напрямку. А саме в ці часи постала Українська козацька держава. Сам же видатний вчений вважав добу Б. Хмельницького найважливішою епохою, коли предки наші працювали над створенням власної держави.Перед Б. Хмельницьким, коли він розпочав повстання, було, на думку В. Липинського, два шляхи: або спрямувати всю національну енергію народних мас на зміну внутрішнього державного устрою в межах Речі Посполитої, або ж, порвавши зовсім з Польщею, збудувати власну державу. Гетьман протягом тривалого періоду (1648-1654 рр.), який дослідник називає добою козацького автономізму, не міг зробити рішучого вибору. Цим пояснюються спроби Б. Хмельницького зміцнити монархічну владу польського короля, щоб вгамувати магнатсько-шляхетську сваволю і посадити на польський престол некатолика (семигородського князя Ракоці або московського царя Олексія Михайловича), вирішивши таким чином і релігійне питання. дивитися »
Федорук Ярослав
Монархізм Богдана Хмельницького в оцінці В`ячеслава Липинського: критична інтерпретація
В`ячеслав Липинський був першим дослідником, котрий на науковому ґрунті розвинув теорію монархізму в Україні пізнього середньовіччя під впливом так званої Краківської історичної школи (Юзеф Шуйський, Міхал Бобжинський та ін). Сам переконаний монархіст, вчений шукав історичні підвалини своїх поглядів у добі Хмельниччини. Він вважав, що ідеї абсолютизму були властиві Богданові Хмельницькому і зародилися в нім під впливом діяльності Владислава IV, направленої на позбавлення залежності державної влади від надмірного самоврядування шляхти. Такі наміри польських королів В. Липинський прослідковував від часів Стефана Баторія. У дальшому періоді життя українського гетьмана (від 1649 р.) монархічні ідеї Б. Хмельницького в рамках Речі Посполитої дослідник пристосовує до історичних умов в Україні і виводить їх на високий щабель [1]. Однак можливості реалізації цих ідей, особливо у перший період ("допереяславський"), були надзвичайно обмежені. Причиною цього стало протистояння між монархічно-державною ідеологією гетьмана, що починала формуватися, та ідеологією народних мас, котрі сприймали монарха поза Україною. Така ситуація не давала гетьманові можливості повною мірою впроваджувати ідею незалежності та абсолютизму, тому його політика в той період носила характер "конспірації". дивитися »
Чухліб Тарас
Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст.
Вченими вже було відзначено, що легітимація гетьманської влади під час урядування Б. Хмельницького відбувалася через посилання останнього на jus occupationis (С. Величенко) [1] та формування ним концепції jus divinium (С. Плохій) [2]. Але і «право захоплення», і «божественне право», як правило, застосовувались заради узаконення внутрішньополітичних владних претензій гетьмана Війська Запорозького щодо України й не були переконливим аргументом для володарів сусідніх країн. Саме тому Б. Хмельницький намагається добитися зовнішньополітичного визнання через оформлення династичного шлюбу свого старшого сина з донькою молдавського господаря В. Лупула Розандою [3]. Але в цьому випадку, зважаючи на тогочасні політико-культурні традиції, лише сини Тимоша й Розанди Хмельницьких-Лупулів вважалися б «принцами крові» й могли здійснювати свої владні повноваження щодо тієї чи іншої території. Крім того, формуванню князівської династії Хмельницьких могли завадити і суб\'єктивні фактори (як-то вбивство когось із подружжя або потенційних нащадків), що і підтвердилося невдовзі, коли у 1653 р. було смертельно поранено гетьманича. дивитися »
