XIV-середина XVII ст. Польсько-литовський період
Брехуненко В.А
Втрачена альтернатива; Поле, Дон, Волга, Яїк у зовнішній політиці Речі Посполитої XVI — першої половини XVII ст.
Не буде великим перебільшенням сказати, що протистояння Московії та Польсько-Литовської держави в кінці ХV-ХVІІ ст. за геополітичну перевагу в Східній Європі виходило далеко за рамки суто міждержавних відносин. Належало воно до тих явищ східноєвропейської історії, які впливали на цивілізаційну долю регіону. У засаді речі йшлося про те, чи межа між європейським і азійським світами устійниться по Дону, як визначав її ще в кінці XV ст. Мафей Міхновський [1], чи до сфери московських впливів потрапить ціла Східна Європа і розпочнеться болісний процес насильного нав`язування тутешнім народам московської версії Сходу. Утілитися судилося другому сценарію, трагічні наслідки чого відчутні донині. Національно-визвольна війна, яка вибухнула в Україні в середині XVII ст., труснула Східною Європою, відкривши нові можливості перед суб`єктами регіональних міжнародних відносин. Україна, оскільки тут перетиналися стратегічні інтереси Польщі, Московії, Туреччини, Криму, стала ареною впертих змагань за новий розклад сил. Найудатнішою виявилася Московія, зумівши чи не оптимально скористатися з антикозацької затятості Варшави, а головне з того, як Україна, у часи братовбивчої Руїни "сама себе звоювала". Втягнення Лівобережної Гетьманщини до орбіти московських впливів стало вихідним пунктом подальшого опотужнення геополітичної позиції "третього Риму". У кінцевому рахунку це призвело до брутального знищення Української козацької держави, Кримського ханату, до трьох розділів Речі Посполитої, зрештою до неподільної гегемонії Московії в Східній Європі. дивитися »
Василенко В.О
Чи йшов брат на брата? (один спірний епізод литовсько-руськоі історії)
Власне наукова (тобто критична) розробка політичної історії Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) триває вже біля двох століть. До неї доклали своїх зусиль та хисту сотні дослідників з різних країн. Однак, попри великі досягнення, тут ще й досі лишається значна кількість малоз`ясованих, спірних проблем, що чекають остаточного розв`язання (у тих випадках, звичайно, коли таке взагалі можливе). дивитися »
Мицик Ю.
Кілька листів з історії Війська Запорозького першої третини XVII ст.
Загальновідомими є колосальні втрати джерел з історії запорозького козацтва, малодослідженість й того масиву джерел, що збереглися, а тому кожен нововиявлений документ має велике значення. Особливо це стосується тих документів, що вийшли з канцелярії Коша Війська Запорозького та козацького середовища взагалі. Тому не випадково ми в даній статті вирішили подати тексти шести листів, виявлених нами у 1991 р. в Архіві Головному Давніх Актів у Варшаві (далі —АГАД), у фондах: «Архів Радзивиллів» та «Архів Замойських». дивитися »
Атаманенко В.
Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу
При вивченні повстань кінця XVI ст. історики завжди підкрекреслювали в першу чергу їх соціальну спрямованість та активну участь у них українського селянства. Залишаючи поза увагою термінологічні відмінності між поняттям «козацьке повстання», «селянсько-козацьке повстання», «козацько-селянське повстання» та різ¬ницю в акцентації ролі сил, задіяних у подіях 90-х років XVI ст. можна зробити висновок про загальновизнаність точки зору провизначне місце, що його займало селянство в них, а також у соці¬альних конфліктах 20—30-х років XVI ст. В той же час, зосереджуючи увагу на ході конкретних подій, дослідники часто вилучали селянство з нього, лише окремими прикладами ілюструючи роль останнього, а то й просто відбувалися загальними фразами. дивитися »
Брехуненко В.А
Стосунки запорозького козацтва з Азовом у першій половині XVII ст.
Чільне місце в життєдіяльності запорозьких козаків надто в першій половині XVII ст. посідали взаємини з турками і татарами. Власне, саме татарський чинник був важливою формотворчою передумовою зародження українського козацтва і на протязі всієї історії його існування не втрачав свого посутнього впливу. Як відомо, у першій половині XVII ст. зносини українських козаків з Туреччиною та Кримом відзначались, різкою конфронтаційністю. Лише у 1624-1629 рр. запорожці, втрутившись у внутрішньополітичну боротьбу в ханаті, перебували у військовому союзі з братами Магмет-та Шагін-Гіреями, що, однак, не виключало, радше навпаки загострювало збройні сутички з противниками коаліції — Туреччиною та Кантеміром. дивитися »
Шалобудов В.М
Знахідки фальшивих півтораків Сигізмунда III на території козацького містечка Самарь.
До нашого часу на північній околиці селища Шевченко в межах Дніпропетровська (правий берег р.Самара, поблизу її гирла) збереглися рештки укріплень Богородицької (Новобогородицької) фортеці. В ході дворічних розвідок та розкопок на теренах фортеці, проведених силами співробітників лабораторії археології Придніпров’я та студентів історичного факультету ДНУ була зібрана цікава колекція артефактів XVI – XVIII ст. дивитися »
Брехуненко В.А
Московська держава і козацько-татарський військовий союз
Українські козаки потрапили Москві на око доволі рано, принаймні вже в 10-х рр. XVI ст. Настільки ж рано вони стали чинником (спершу опосередкованим, а далі й посутнім) московських інтересів у Полі та на кримсько-турецькому напрямі. До 10-х рр. XVI ст. можна віднести початки торування українським козацтвом шляху до локалізованої міжріччям Сіверського Дінця та Дону частини Поля, до власне Дону (переважно Нижнього). Ближче до середини XVI ст. козаки відкривають для себе Поволжя, спорадично з`являючись тут, але особливо активними стають в козакуванні на Нижньому Подонні, де переважають серед приходьків, з маси яких поступово формувалася низова гілка донського козацтва [1]. У Полі ж українські козаки започатковують понад столітню добу свого розбійництва «на великій дорозі» і водночас стають для московської політики підхожим людським ресурсом у справі колонізації степової «украйни». Усе це в кінцевому рахунку фокусувалося на кримсько-московських стосунках. Москва, на відміну від Польсько-Литовської держави, швидко збагнула, наскільки важливо обернути на свою користь стихійне закозачення Дону й Волги. Так само Москва дала собі раду в необхідності нав'язати тісні контакти з українськими козаками. Укупі з централізованими заходами щодо залюднення Поля, налаштування козацтв Дону, Волги, пізніше Яїка на свою хвилю, встановлення прийнятних стосунків з українськими козаками опотужнювало московську поставу не тільки супроти Криму й Ноґаїв, а також і супроти західних сусідів, формувало передумови для перелому на її користь ситуації в Полі, цьому стратегічному, як на стосунки з ханатом, реґіоні дивитися »
Сас Петро
Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р.
1620 р. від імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та усього Війська Запорозького у Москву прибули посли до царя Михайла Федоровича. Цей факт добре відомий історикам. Водночас у давній (хоча порівняно скромній) вітчизняній історіографічній традиції висвітлення гетьманства П. Сагайдачного — починаючи з праць Д. Бантиша-Каменського та М. Максимовича [1] і завершуючи нещодавно виданою у стилі "класичного" плагіату монографією О. Чувардинського та А. Палія [2] — запорозьке посольство 1620 р. розглядається принагідне. Спеціально вивчаючи історію гетьманства П. Сагайдачного або ж торкаючись цієї теми у загальних працях, дослідники обмежувалися, головно, коротким анотуванням змісту документів про посольство Війська Запорозького до царя Михайла Федоровича та ілюстративно наводили уривки з відповідних джерел.
дивитися »
