Історія України ХХ ст.
Репан О.А., Колісник Д.В.
Меценат чи соціально відповідальний підприємець: гуманітарні проекти в Дніпропетровську на початку ХХІ ст.
Коли йдеться про українське меценатство, то на думку, як правило, спадають прізвища славетних благодійників минулого – Симиренки, Терещенки, Ханенки... Саме ці (та багато інших) видатні постаті вітчизняного підприємництва ХІХ ст. за умов відсутності державної підтримки своєю безкорисливою діяльністю сприяли розвитку української культури в цілому та окремих її складових. дивитися »
Савочка А.М.
З історії діяльності кримських меценатів
На сьогодні діяльність українських меценатів минулого та сьогодення не тільки висвітлюється на сторінках науково-популярної літератури [1], але й стає об’єктом наукових досліджень [2]. Вивчення цієї ще досить малодослідженої проблеми має практичне значення, оскільки допомагає вірно осмислити внесок так званої національної буржуазії у розвиток мистецтва та благодійної діяльності за часів Російської імперії. дивитися »
Берестень О.Є.
Меценатські організації менонітів Катеринославської губернії (початок ХХ століття)
Предметом нашого дослідження є просвітницька діяльність менонітів Катеринославської губернії на початку ХХ століття. Об’єкт дослідження – меценатські культурно-просвітницькі установи, організовані з метою забезпечення функціонування шкіл. Дані установи ми вважаємо різновидом багатогранної меценатської діяльності менонітів, оскільки метою перших не було одержання прибутку. дивитися »
Тележняк К.О.
Катеринославські меценати Деконські
На поприщі збереження та охорони історико-культурних пам’яток відзначилася значна кількість осіб, чиї імена і діяльність вже відомі та досліджені. Однак, сьогодні імена багатьох, хто доклав чимало зусиль у царині меценатства ще не відомі і заслуговують на дослідження. До останніх на Катеринославщині належать і представники родини Деконських. дивитися »
Юрій Данилець
Дмитро Данилюк – людина, науковець, педагог
На сучасному етапі розвитку української історіографії є потреба у вивченні життєвого та творчого шляху не лише історичних осіб, що проживали у минувшину, а й наших сучасників. Д.Данилюк відомий український історіограф, автор більше 200 наукових, науково-популярних та краєзнавчих праць, у тому числі 10 монографій. дивитися »
Абросимова С.В.
Меценатство в житті і творчості Д.Яворницького
Тема меценатства сьогодні є надзвичайно популярною й актуальною. Являючись складовою більш ширшого поняття „благодійництво”, меценатство є своєрідним індикатором громадянської зрілості суспільства, ступеня його моральності, духовності та інтелекту. дивитися »
Данилець Юрій
Політика Народної Ради Закарпатської України щодо православної церкви (1944-45)
Розвиток православної церкви на Закарпатті у першій половині ХХ ст. тісно переплітався з історією Сербської (далі СПЦ), Константинопольської, Російської (далі РПЦ) церков. Вивчення православної церкви на Закарпатті важливе також із-за того фактору, що до 1945 р. ця територія входила до складу іноземних держав: Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини. Політика урядів цих країн щодо православ’я, безперечно, відрізнялася. дивитися »
Данилець Юрій
Формування структури православної церкви на Підкарпатській Русі за часів сербських єпископів (1920-1938)
Одну із важливих ділянок української історичної науки становить дослідження історії православної церкви. Православна церква на Закарпатті формувалася в тісному зв’язку з основними православними центрами, які мали на неї той чи інший вплив. дивитися »
Данилець Юрій
Джерельна база з історії православної церкви на Закарпатті у першій половині ХХ ст.
Важливою умовою створення повноцінного історичного дослідження є використання репрезентативної джерельної бази, яка дає можливість розкрити основні інформативні властивості масиву джерел із проблематики. Щоб наблизити реальну джерельну базу до потенційної, необхідно залучити якомога ширше коло писемних джерел, що потребує проведення суцільної евристики в установах, де існує гіпотетична можливість збереження відповідних матеріалів. дивитися »
Данилець Юрій
„Русскій Православный Въстникъ” (1921-1922) як джерело з історії православної церкви на Підкарпатській Русі
У статті досліджується висвітлення діяльності православної церкви на сторінках закарпатського часопису „Русскій Православный Въстникъ” (1921-1922). Відзначається, що назване видання багато уваги приділяло розвитку православної церкви та діяльності її окремих діячів. Газета містить важливі фактичні дані, що відображають релігійне життя краю на початку ХХ ст. дивитися »
Данилець Юрій
Андрій Труфанов – життєвий та творчий шлях
В наслідок складної внутрішньополітичної обстановки, що склалася на початку ХХ ст. на території колишньої Російської імперії, велика частина інтелігенції, військових, духовенства та інших прошарків населення, які не підтримали більшовицького режиму, змушені були шукати собі порятунок в еміграції. Багато з них зупинили свій вибір на Чехословаччині, до складу якої у 1919 р. ввійшли і закарпатські землі, під назвою Підкарпатська Русь. дивитися »
Ватченко Л.Г., Чекушина Ю.М
Академік Ю.М. Таран-Жовнір - вчений, педагог, ректор (нотатки до портрету особистості)
В житті часто буває. Зустрінеш людину розумну, вольову, талановиту – і ця зустріч стає в долі провідною зіркою. Таким важливим життєвим етапом для багатьох були зустрічі та спілкування із Юрієм Миколайовичем Тараном, насправді видатним вченим, який мав високорозвинений інтелект, рідкісну працьовитість та дар передбачення, здатність в аналізі і творчому пошуку обрати той єдиний з тисяч інших шлях, що обов’язково приведе до бажаного результата. дивитися »
Чорнобаєв В.І
М.П. Чорнобаєва – шістдесят років на освітянській ниві
Педагог, вчитель-філолог, організатор народної освіти, вчений ось далеко неповний перелік характерних рис Марії Пилипівни Чорнобаєвої – першого вчителя – Героя Соціалістичної праці на Дніпропетровщині та єдиного в місті Дніпропетровську. Шістдесят років віддала вона освітянській ниві, з них сорок п`ять очолює Дніпропетровську загальноосвітню неповну середню санаторну школу-інтернат № 3. дивитися »
Федорова В.І
В.Г. Поставний - вчений і педагог
Перед громадськістю оновленої держави виникають споконвічні проблеми гуманізму. До теорії та практики життя ставить вимоги врахування інтересів реальної людини. Важливе місце у вирішенні цього завдання відведено педагогу. Національний гірничий університет пишається своїми педагогічними кадрами, котрі формують особистість, яка вимагається часом. Серед них – професор, заслужений працівник освіти України Василь Георгійович Поставний. дивитися »
Ченцова Н.В
Козацька проблематика в студіях істориків Дніпропетровщини 1920-30 років
Ще десятиліття тому в історіографічних дослідженнях можна було знайти висловлювання про 20-30 рр. як про період, в який історії козацтва приділялося зовсім мало уваги, а в наявних працях проводилися старі історичні концепції. Авторитетні вчені одностайно переконували в тому, що проблематика “докапіталістичного періоду” залишалася прерогативою “буржуазних” учених, які лише прикриваються революційною фразеологією, обстоюючи застарілі і малоактуальні наукові ідеї [1]. дивитися »
Ігнатуша О.М
Матеріали архівного фонду М.П. Киценка як джерело вивчення діяльності визначого краєзнавця
Відродження традицій історичного краєзнавства, що є невід’ємною ознакою нашого буття, оновлює пам’ять про людей, які не за почесті й славу докладали зусиль по вшануванню та увічненню минувшини, тих, чиєю непоказною працею зміцнювався фундамент народного духу, віри та звитяги, руками яких переорювалася історична цілина й розбивалося ідеологічне груддя соціального замовлення. дивитися »
Чабан М
Життя і смерть професора Петра Єфремова
У ґрунтовній для свого часу розвідці “Розгром українського літературознавства 1917–1937 рр.” Богдан Кравців склав “Реєстр знищених і репресованих” літературознавців. Під четвертим номером після імен Володимира Науменка, Сергія Єфремова і Андрія Ніковського фігурує ім’я нашого земляка, професора Дніпропетровського інституту народної освіти (університету) Петра Олександровича Єфремова. дивитися »
Чоп В.М
Галина Андріївна Кузьменко-голова Cоюзу вчителів Гуляйпільської республіки (1919-1920 рр.)
На превеликий жаль в історії української освіти продовжують залишатися так звані “білі плями”, особливо в тих її місцях, де ця історія перетинається з явищами, що є незручними для офіційних концепцій. Одним з таких незручних явищ, як для радянської, так і для сучасної української історіографії, є махновський рух 1917-1921 рр. Махновці, що протягом двох років контролювали терени з населенням в 2 млн. чол. згідно стереотипних уявлень питаннями освіти взагалі не цікавилися. Але це не відповідає історичній дійсності. дивитися »
Данилець Юрій
З історії православного руху в с. Великі Лучки Мукачівського району
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Північно-Східній Угорщині, до якої територіально відносилося Закарпаття, розпочався рух за відродження православної церкви. Він мав слабкий організацій-ний характер, тому що головною базою спротиву унії було бідне українське селянство, бо інтелігенція та духовенство не брали участі у цьому процесі. дивитися »
Єлінов І.М
Перший еколог міста
Саме так можна визначити діяльність Миколи Дмитровича Аверкієва, працівника Катеринославського вищого гірничого училища – гірничого інституту. М.Д.Аверкієв мав університетську освіту. дивитися »
Вакулик В.В
Науково-практична діяльність Є.В. Теличенка та її вплив на розвиток ветеринарії Подніпрянщини на початку ХХ ст.
Відрізок часу, який люди називають сторіччям, містить життя та активну діяльність двох або трьох поколінь, що не так вже й мало. Втім, сторіччя - це той термін, що зберігається у суспільній пам'яті людей, яка фіксує власні спогади та розповіді старших за віком очевидців. Крім того, події сторічної давності яскраво свідчать про себе архітектурою, предметами побуту, літературою і документами, соціально-культурними явищами та інш. Проте, багатьох із нас не залишають байдужими і розвідки про людей, які жили не так давно; людей, які дотичні до нашої епохи, але вже стали історією. дивитися »
Савчук В.С
Металург і громадський діяч Л.М. Фортунато: Катеринославський період життя та діяльності
Життя і діяльність відомого вченого-металурга Л.М.Фортунато були тісно пов’язані з Катеринославом. Сюди він потрапив у 1904 р., обійнявши посаду викладача металургії Катеринославського вищого гірничого училища. дивитися »
Світленко С.І
Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині
Особистість видатного українського народолюбця, педагога, літератора привертала увагу дослідників вже з початку ХХ ст. [13; 15; 17]. Завдяки зусиллям відомого літературознавця А.Г.Погрібного особливо ґрунтовно розроблено внесок Б.Д.Грінченка в український літературний процес [16]. Меншою мірою вивчалася ця непересічна постать у контексті історичного краєзнавства, хоча цей напрямок уявляється вельми перспективним. Адже діяльність Бориса Дмитровича відбувалася в різних регіонах України і може вивчатися в краєзнавчому вимірі в контексті історії міст і сіл. дивитися »
Абросимова С.В
Я.Г. Гололобов у культурно-громадському житті Катеринослава кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Культурологічний підхід та антропологічна орієнтація значно активізували біографічний жанр в історичних дослідженнях, актуальність якого у вітчизняній історіографії підвищується прагненням позбутися ідеологічної заангажованості у дослідженнях минулого, “оживити” і “олюднити” історію, переосмислити творчість відомих діячів й повернути імена призабутих і невідомих, діяльність котрих заслуговує на увагу. У дослідницькому “фокусі” опиняються й контроверсійні особистості, діяльність яких не має однозначної оцінки. Проте чим більше історичних “персо-нажів” постає із забуття, тим повніше й об’єктивніше стає наше уявлення про минуле, з усіма його протиріччями і “напруженням” соціального життя. дивитися »
Данилець Юрій
Релігійна боротьба між греко-католиками і православними на Підкарпатській Русі в першій половині 1920-х років
Міжнародна ситуація, що склалася після Першої світової війни в цілому спряла поширенню православного руху на Підкарпатській Русі. В Хустському окрузі у 1918-1919 рр. у православ’я остаточно перейшли Іза, Кошельово, Нанково, Нижнє Селище, Горінчово, Монастирець, Нижній Бистрий, більша чи менша частина населення в Хусті, Сокирниці, Шандрові, Данилові, Золотарьові, Велятині, Бороняві, Кривій. У Довжанському окрузі про свій перехід у православ’я заявили Липча і Заднє. дивитися »
Данилець Юрій
Архимандрит Иов (Кундря): жизненный путь и благословенные труды подвижника
История православной церкви на Закарпатье богатая на жертовные примеры благочестия. После принятия унии с Римом в ХVII веке за православную веру страдали о. Михаил Андрелла (Оросвиговский), епископ Досифей (Федорович), о. Иоанн Раковский и другие. В начале ХХ века на Закарпатье началось широкое крестьянское движение за возвращение к вере предков – Православию. дивитися »
Данилець Юрій
Нові джерела з історії православної церкви
Православний рух вперше проявився на Пряшівщині у с. Бехерово, де у 1902 р. народ почав відкрито переходити у православ’я [5]. Незабаром у с.Великі Лучки біля Мукачева селяни оголосили про свій намір покинути унію, їх очолив І. Газій, що повернувся з США і привіз книгу о. А. Товта „Где искати правду ?” дивитися »
Данилець Юрій
Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944)
Серед великої кількості публікацій науково-популярного та наукового характеру про історію окупованих підкарпатських земель Угорщиною до цього часу не вивченою залишається діяльність православних монастирів та ченців у цей історичний період. дивитися »
Данилець Юрій
Релігійна діяльність Михайла Попова на Закарпатті в 1938-1944 рр.
В статті аналізуються штрихи до біографії М. Попова та основні аспекти його діяльності: організація угорської автокефальної церкви, боротьба за владу та взаємовідносини з державними й церковними діячами. М. Попов об’єднав православне духовенство під одним керівництвом та провів ряд реформ спрямованих на посилення православної церкви. дивитися »
Кочергін І.О
Рід та родина Дмитра Івановича Яворницького
В минулому році громадськість міста Дніпропетровська і всієї України відсвяткували 150-ту річницю від дня народження відомого історика козацтва Дмитра Івановича Яворницького, однак і досі на порядку денному стоїть питання про написання комплексної біографії цієї видатної людини. Не зважаючи на значну за обсягом історіографію життя і творчості Дмитра Івановича [1; 6; 9; 15; 16; 18], багато сторінок життя і діяльності цієї неординарної постаті залишаються не висвітленими або недостатньо вивченими. До таких можна віднести його походження та родинні стосунки. дивитися »
Швайба Н.І
Катеринославська складова спадщини Н.Д.Полонської-Василенко
Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко (1884-1973 рр.) – талановитий український історик, яка своїми наполегливими студіями внесла змістовні зрушення у напряму дослідження історії Південної України XVIII століття. Доказом того є не лише її опубліковані дослідження, захищена 1940 року докторська дисертація по темі заселення Південної України, численна архівна рукописна спадщина, а й те, що роботи Н.Д.Полонської-Василенко не втратили своєї актуальності й понині, залучаються дослідниками до історіографічної бази студій, в окремих випадках виконують роль першоджерела. дивитися »
Данилець Юрій
Православна церква в Карпатській Україні (1938-1939)
У статті розглядається становище православної церкви в часи Карпатської України 1938-1939 рр. Прослідковуються взаємовідносини між представниками Сербської православної церкви та Константинопольської православної церкви з урядом Августина Волошина. Вивчається діяльність архієпископа Саватія (Врабец), спрямована на українізацію православної церкви. дивитися »
Данилець Юрій
Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930)
У пропонованій статті на основі архівних документів розглядається процес організаційного упорядкування православної церкви на Підкарпатській Русі (Закарпатті) у 1926-1930 рр. Особливу увагу приділено діяльності сербських єпископів-делегатів на Підкарпатській Русі у зв’язку з тим, що до 1945 р. православна церква на Закарпатті входила під канонічну юрисдикцію Сербської православної церкви. Аналізується конфесійний та соціально-економічний розвиток православ’я та державно-церковні відносини. дивитися »
Іванов Д.А.
Основні тенденції розвитку грошових документів ОУН-УПА (бофонів)
Стаття аспіранта кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету Іванова Дениса Андрійовича "Основні тенденції розвитку грошових документів ОУН-УПА (бофонів)" дивитися »
Макарюк В.
Голодомор 1932-1933 років. Причини, передумови, наслідки. Село Мельники 32-33 років XX ст. на фоні державних подій
За час розвитку людського суспільства не раз траплялися випадки, які міжнародною громадськістю класифікувалися як злочини проти людства. Одним з яскравих і по своїй суті найжорстокіших злочинів проти українського народу був організований сталінським режимом штучний голодомор 1932-1933 років. дивитися »
Коваль Р.
Холодноярський сотник Сидір Темний
Сидір Темний мав відчайдушну вдачу і неспокійний характер; був некерований, над усе любив свободу тож і жив на свій розсуд. Та, попри складний характер, ніякої шкоди людям не завдавав. Народився він 1882 року в Грушківці, що вмостилася на самій межі Холодного Яру. Село було велике. Хатки його розтягнулися вздовж річки Косарки і по ярах та їхніх відгалуженнях. Темних у Грушківці жило багато. Розрізняли їх за вуличними кличками - Біди, Гончарні, Задепи, Оселедці, Галайди, Блохи ... дивитися »
Проценеко О.
Суспільно-політичні події на Чигиринщині напередодні та під час революції 1905-1907 років
На початку XX століття в українському суспільстві все більше зростає невдоволення політикою царського уряду. Не обминув цей процес і чигиринську землю. Як писав О. Солодар: "селяни Чигиринського повіту в силу обставин залишалися найбільш політично "зрілими", готовими до конкретних антидержавницьких акцій" дивитися »
Пугач Н
Поєднання християнських і язичницьких мотивів в орнаментах рушників центральної Чигиринщини
Вишивка - один з найдавніших видів народного мистецтва, корені якого сягають в глибину століть. В орнаментах вишивок наші пращури не тільки зображували різні знаки, але й уміли чи¬тати їх. У цих магічних узорах-оберегах втілилося світо¬сприйняття людини, в них закодовано уявлення про природу, Всесвіт, народження і смерть, осмислення людиною себе і свого покликання. дивитися »
Петров О.О.
Організація та методи діяльності земської і урядової статистики (порівняльний аналіз на прикладі Катеринославської губернії).
приділялася певна увага. З новіших наукових праць, де у загальному вигляді розглядалася організація та діяльність цих двох видів статистики XIX - початку XX ст., можна вказати "Нариси з історії статистики України" [5]. Проте, регіональним особливостям діяльності статистичних закладів приділялася незначна увага. Так, з вивчення статистичної справи на Катеринославщині існує лише стаття дослідниці С.В.Абросимової, яка розглядає видавничі аспекти діяльності статистичного закладу урядової статистики в Катеринославській губернії [1]. Отже, у даній статті розглядається раніше мало досліджене питання порівняння загальних і відмінних рис урядової та земської статистики на теренах Катеринославської губернії. дивитися »
Колісник Д.В.
Полеміка, навколо гетьманського руху в еміграційній пресі (30-ті рр. XX ст.)
Доба Гетьманату - один з етапів української революції - посідає досить помітне місце в сучасній українській історіографії. Питанням внутрішньої та зовнішньої політики Павла Скоропадського (1873-1945) під час його короткотривалого гетьманування у 1918 р. присвячена велика кількість наукових праць, які ґрунтовно досліджують більшість аспектів життя української держави цього періоду. Відповідна увага приділяється в останнє десятиліття і постаті самого гетьмана — одного з провідних діячів визвольних змагань українців першої половини XX ст. В той же час така зацікавленість мас дещо односторонній вигляд, адже активна політична діяльність П.Скоропадського в еміграції протягом майже двадцяти років найчастіше залишається за межами наукових інтересів істориків. Така "неуважність", безперечно, є невиправданою, тому що особа гетьмана нерозривно пов`язана з помітним явищем в житті української міжвоєнної еміграції - державницько-монархічним (гетьманським) рухом. Крім того, це цілий пласт вітчизняної суспільно-політичної думки, представлений консервативними ідеями В.Липинського, О.Назарука, О.Скорописа-Йолтуховського та інших. В умовах реалій українського сьогодення державницькі підходи і ідеї гетьманців набувають додаткової актуальності та значущості. дивитися »
Ковальова І.Ф
Про роль особистості в науці
За віком я належу до того покоління, яке виховувалось в усвідомленні, що особистість, якою б вона не була, не впливає на хід історії, стоячи, так би мовити, обабіч її генерального русла. При цьому для негативних персонажів визнавалась можливість спроб затримати поступовий рух, вставляючи "палки" у колесо історії, для харизматичних вождів вони ж прискорювали рух колеса. дивитися »
Ковальський М.П.
Дослідниця джерел та історіографії України XVI-XVII ст.
Однією з найбільш відомих дослідниць історії України, її джерел та історіографії є випускниця Дніпропетровського державного університету, доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Ганна Кирилівна Швидько. її творче і наукове зростання протягом десятиріч відбулось перед очима автора даного нарису. Вона пройшла великий шлях історика і громадського діяча від перших років навчання в ДДУ з середини 1960-х рр. до початку 1970-х рр. будучи блискучою і кмітливою студенткою, а пізніше аспіранткою, і до професора кафедри історії України, ставши її засновницею вже як доктор історичних наук. Маю підстави підкреслити її виняткову працьовитість, ретельність і вмілість самостійної роботи. дивитися »
Швидько Г.К
Від визначних учителів до талановитих учнів (Нотатки про історичну тяглість поколінь істориків однієї наукової, школи, сформованої в ДДУ)
Заявлена в назві статті тема не є претензією автора на скільки-небудь вичерпну характеристику розвитку історичної науки в зазначений період в одному з найкрупніших в Україні освітніх і наукових центрів. Враховуючи специфіку збірника, для якого призначена дана стаття, маємо на меті спробувати простежити зв`язок поколінь істориків, представниками яких є автори даного збірника. Цю публікацію слід розглядати, скоріше, не як історіографічний аналіз розвитку історичної науки в рамках історичного факультету Дніпропетровського держуніверситету, а як спогади сучасника та учасника історіографічного процесу в регіоні, що був складовою частиною розвитку історичної науки в СРСР та Україні. дивитися »
Кліш А.
Життєвий та творчий шлях академіка Кирила Студинського
У праці проаналізовано наукову та громадсько-політичну діяльність професора Львівського університету, академіка Кирила Студинського в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. дивитися »
Чернов Е.А.
Петроградские ученые и ссылка М.С.Грушевского во время Первой мировой войны
Эпизод в биографии М.С.Грушевского, связанный с административной ссылкой по обвинению в подрывной антироссийской деяте-льности, относится к числу широко известных и внешняя его сторона не требует дополнительного специального освещения. дивитися »
Куделя Дмитро
Дніпропетровці в Українській Повстанській Армії
Доповідь дніпропетровського історика-дослідника ОУН-УПА Дмитра Куделі (1966-2004) на науково-практичній конференції до 60-річчя УПА, 6 жовтня 2002 р., м.Київ дивитися »
Абросимова С.В
Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького
Iнституалiзацiя археографiї як науки передбачає, окрiм всього, й дослiдження її розвитку, тобто iсторiографiї археографiї. На становлення української археографiї, виокремлення її в самостiйную науку впливали, окрiм внутрiшнiх законiв розвитку самої науки, ще й соцiально-полiтичнi змiни в українському соцiумi, загальний розвиток науки i культури, що сприяло пiднесенню наукового й масового iнтересу до одних джерел (пам’яток писемностi) й «iгноруванню» та штучному вилученню з наукового обiгу iнших джерел. Кожнiй добi iсторичного розвитку притаманнi свої «прiоритетнi» види писемних джерел (лiтописи, хронографи, хронiки, мемуари, спогади, щоденники, епiстолярiї тощо). Нерiдко та чи iнша публiкацiя джерел, чи їх камеральне опрацювання є результатом подвижницької дiяльностi того чи iншого вченого, або колективу археографiв, залежить вiд наукових зацiкавлень учених-археографiв. дивитися »
Дашкевич Ярослав
Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція
Коли недавно я почав роздумувати про тему своєї статті, то, повинен признатися, далі ще був під впливом прочитаного десь у 15-річному віці есе "Хам чи Яфет". Чар слова В`ячеслава Липинського захоплював мене не раз – і коли я читав "Україну на переломі" (читав так одним подихом два дні), і коли перечитував "Листи до братів-хліборобів", інші його праці – про покликання варягів (що цілком не стосувалося справжніх варягів), наприклад, або писані буквально кров\'ю серця останні публіцистичні виступи. дивитися »
Яковенко Н.М.
Gente Ruthenus natione Polonus – зміст і еволюція поняття у баченні В`ячеслава Липинського
Вислів Gente Ruthenus natione Polonus, як відомо, вперше прозвучав у середині XVI ст., первісно пов`язуючись з іменем видатного польського публіциста, русина з Перемишльщини Станіслава Ожеховського (Оріховського)-Роксолана. Sensu stricto шляхта України-Русі дещо пізніших часів дослівно себе так не називала, але словесний штамп на означення її політичної і національної самоідентифікації виявився настільки влучним, що крилату фразу публіциста-русина підхопили нові часи, і нині, здається, вже неможливо обминути її, звертаючись до історичної долі руської (української) родової еліти. У працях Януша Тазбіра, Яреми Мацішевського, Френка Сисина, Терези Хинчевської-Геннель, Мирослава Чеха, Анджея Камінського та ін., написаних упродовж останніх двох десятиліть, уже чимало розмірковувалося над ідеологічним і суспільним змістом стереотипу шляхтича-русина, у свідомості котрого, з одного боку, було міцно закорінене відчуття свого "руського" походження і споріднення "з нашою Руссю", "нашим народом Руським", а з іншого – не піддавалася сумніву власна приналежність до "польської політичної нації", іншими словами – до держави, у якій провідну роль відігравали польський етнос і польська культура. Проблема "етнічного русина політичного поляка" у багатьох своїх аспектах і надалі лишається спірною, бо спосіб її тлумачення чималою, як не головною, мірою залежить від майже столітньої дискусії польських та українських істориків про характер колонізаційних процесів в Україні кінця XVI – середини XVII ст.: насильствених – з українського пункту бачення, логічно-цивілізаційних – у трактуванні польському. дивитися »
Попович Мирослав
В`ячеслав Липинський і український консерватизм
Слово консерватор не викликає більше глухого напівінстинктивного спротиву. Епоха нестримного еволюціонізму, який крайній свій вираз знайшов у ідеології вічних революцій, ототожнювала прогресистів із захисниками добра, консерваторів – із захисниками зла. Сьогодні ми схильні прийняти, що для нормального прогресу суспільство потребує як партії прогресистів, так і партії консерваторів. Політичний процес схожий на процес судовий: прогресисти відіграють у ньому роль прокурора, консерватори – роль адвоката, ну а роль судді належить народові, або, простіше кажучи, виборцеві. В суспільствах недемократичних судить той, хто виступає "від імені і за дорученням" народу, а це відкриває шлях до сваволі, і отже, культура суду з його прокурорами і особливо адвокатами руйнується. дивитися »
Потульницький Володимир
В`ячеслав Липинський – політолог
Повернення українському читачеві теоретичної спадщини В. Липинського – подія переломного значення для становлення української політології як науки. Вчений вирішував цілий комплекс таких важливих для розвитку політичної теорії взагалі і української політології зокрема проблем, як дослідження історичних етапів становлення української державності в контексті зовнішньо-політичних відносин України з іншими народами і країнами, порівняльний аналіз ролі і функціонування еліт на Україні, національної і соціально-класової диференціації еліт у процесі їх еволюції, типології українських еліт, їх етно-психологічних характеристик і політичної культури, визначав найбільш прийнятні для України як незалежної держави зовнішньополітичні блоки і союзи і т.д. Ряд ідей В. Липинського, таких як ідея територіального патріотизму, об`єднання і примирення Сходу і Заходу у власній нації, – вже зараз втілюються в життя. Слід гадати, що повернення в Україну спадщини В. Липинського започаткує наукову дискусію, стане в нагоді усім політичним партіям і рухам України у виробленні їхньої стратегії. Завдання цієї статті – з`ясувати еволюцію політичних поглядів і політичного кредо видатного українського вченого, дати прелімінарний політологічний аналіз основних підвалин консервативної політичної доктрини В. Липинського. дивитися »
Сікора Ігор
Концепція "дідичного гетьманату" В`ячеслава Липинського у світлі сучасного трактування легітимності політичної системи
В. Липинський вважав, що "монархія в формі дідичного, а не виборного Гетьманства" є органічною потребою у становленні Української держави. Ідея "дідичного Гетьманства" чужа українській політичній традиції. Реалізація її у чистому вигляді вимагала б неприйнятного насильства, і її ймовірно не можна було впровадити в життя за будь-якого періоду української історії. Хоча, безперечно, ця концепція могла б набути політичної актуальності і реалізму принаймні на евристичному і таксономічному рівнях, якщо її розглянути з огляду на використання деяких відомих політичній науці видів легітимації.Далі ми розглядаємо авторитарну форму правління як сучасну реалістичну форму "дідичної монархії". дивитися »
Турченко Федір, Заліська Наталія
В`ячеслав Липинський – ідеолог української демократичної хліборобської партії
Діяльність В`ячеслава Липинського в роки революції і громадянської війни нерозривно пов`язана з Українською демократично-хліборобською партією (УДХП). Липинський був одним з її організаторів і, без сумніву, найвидатнішим ідеологом.УДХП формуватися 1917 р. на Полтавщині як єдина на той час національна партія. Це був період, коли українська політична думка перебувала в полоні соціалістичних ідей. Симпатії інтелігенції схилялися до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), що становили переважну більшість Центральної Ради і обіцяли народним масам швидке настання соціалістичного раю. Запаморочення соціалізмом охопило і помірковану ліберально-народницьку Українську радикально-демократичну партію, перейменувалася в Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ). Навіть Українська народна партія (УНП), котра мала найпоміркованішу соціально-економічну платформу, почала швидко еволюціонувати у бік соціалізму, прагнучи з`єднати його з самостійницькою перспективою України. У грудні 1917 р. УНП оголосила себе Українською партією самостійників-соціалістів (УПСС).Соціалістичний лад і автономія України у складі федеративної Росії – ці дві ідеї заполонили більшість діячів українського національно-визвольного руху 1917 р. Самостійницька Українська народна перебувала у фактичній ізоляції, і її спроби зорієнтувати національні партії на боротьбу за незалежну Україну з обуренням відкидалися. дивитися »
Веденєєв Д
Зовнішньополітичні погляди та діяльність В`ячеслава Липинського
При аналізі літератури, присвяченої творчості та політичній діяльності видатного українського історика, політолога, громадського діяча В. К. Липинського, звертає на себе увагу недостатній ступінь дослідженості його поглядів на зовнішню політику і самої його постаті як дипломата. Після здобуття Україною державного суверенітету гостро постало завдання формування самостійного зовнішньополітичного курсу як невід`ємної складової частини будь-якої незалежної державності. У зв`язку з цим варто враховувати як певний попередній досвід міжнародних відносин українських держав періоду 1917-1923 рр., так і оригінальні погляди на цю проблематику визначних українських інтелектуалів та політиків того часу, і, зокрема, В. Липинського, тим більше, що деякі з них не втратили своєї актуальності і зараз. дивитися »
Заруба В.М
Михайло Грушевський та Дмитро Багалій
У житті, науковій і громадській діяльності двох видатних українських істориків Михайла Сергійовича Грушевського (1866—1934) та Дмитра Івановича Багалія (1857—1932) є дуже багато спільного. Обидва — учні Володимира Боніфатійовича Антоновича, засновника київської школи українських істориків, з якої вийшла вся новітня немарксистська українська історіографія. Обидва — з рідного Києва поїхали свого часу, з благословення вчителя і патрона, підіймати українознавство і громадський рух на далекі "діоцезії": Багалій — на схід, до Харкова, а Грушевський — на захід, до Львова. І той і другий зробили значний внесок у розробку історії України, в організацію наукового життя, у становлення національної школи історичної науки як у Галичині, так і на Наддніпрянщині та на Слобожанщині. дивитися »
Оглоблін Олександр
Пам`яті Дмитра Багалія (1857-1932)
30 років тому — на початку грудня — в далекому засніженому Києві — Українська Академія Наук — і вся сім`я українських істориків — незалежно від державних кордонів — і політичних режимів — одностайно і щиро вітала академіка Дмитра Івановича Багалія — з нагоди 70-ліття народження й пів століття наукової діяльности. Вітала урочистою Академією, поважними науковими збірниками, промовами, листами... Усі вони були тоді ж опубліковані. дивитися »
